формаційних процесів.
За ознакою розмірності моделі класифікуються на макромоделі, локальні моделі та мікромоделі. Макроекономічні моделі будуються для вивчення народного господарства республіки в цілому на базі укрупнених показників. Мета таких моделей полягає в розробці більш обгрунтованих перспективних планів народногосподарського розвитку на основі пізнання найважливіших економічних пропорцій і співвідношень, темпів зростання виробництва і рівнів споживання, раціональної галузевої структури.
Макромоделі в залежності від прийнятих рівнів деталізації підрозділяються на: односекторние, двухсекторной і багатосекторні. У двухсекторной моделі виділяється група виробництва засобів виробництва і група виробництва предметів споживання. Однак двухсекторной моделі чинності ваговій агрегованості показників не дозволяють безпосередньо вирішувати завдання, які виникають в процесі планування.
Більш повна інформація про механізмі взаємозв'язків у народному господарстві представляється багатосекторної моделями, в яких сфера матеріального виробництва представляється що складається з десятків, а часом і сотень самостійних галузей
В основі всіх економічних макромоделей лежить рівняння балансу
X - F (Х) - W = Z,
де X - сукупний суспільний продукт;
F (Х) - виробнича функція (прямі витрати), показує частку сукупного суспільного продукту, необхідну для його виробництва;
W - частка сукупного суспільного продукту, яка йде на споживання;
Z - частка сукупного суспільного продукту, що йде на накопичення.
Макромоделі можуть розроблятися і для окремих галузей народного господарства, наприклад, тракторобудування, машинобудування на найближчу перспективу.
До локальних економічним моделей можна віднести також моделі, за допомогою яких аналізуються та прогнозуються деякі показники розвитку галузі. Наприклад, модель прогно
зу науково-технічного прогресу, модель прогнозу продуктивності праці і т. д.
мікромодель на підприємствах розробляються для поглибленого аналізу структури виробництва. Вони дозволяють виявити резерви росту обсягів виробництва продукції. При побудові мікромодель широко використовуються методи математичної статистики - кореляційний і регресійний, індексний і вибірковий методи.
Оптимізаційні моделі можуть носити детермінований і стохастичний характер. У детермінованих моделях результат рішення однозначно залежить від вхідних даних. В стохастичних імовірнісних моделях - певний набір вхідних даних може дати, а може й не дати відповідного результату. Стохастичні моделі описують випадкові процеси, в яких результат завжди залишається невизначеним на відміну від детермінованих моделей, вхідна інформація яких заздалегідь визначає результат рішення.
Найбільш розроблені і практично більш застосовні детерміновані моделі, що використовують апарат математичного програмування.
Оскільки економіко-математична модель відображає об'єктивні закономірності відтворення певного об'єкта або окремі сторони цього процесу з допомогою різних математичних засобів, то будь-яка модель характеризується рядом ознак, частина яких належить до відбиваним властивостям модельованого об'єкта (Процесу), а частина пов'язана із самим апаратом моделювання.
В основу класифікації покладено наступний прийом: виділені чотири ознаки об'єкта і три ознаки по засобам побудови моделей.
модельованих об'єкти розглядаються з позицій:
1) сутності модельованих процесів відтворення;
2) тимчасових характеристик процесів;
3) рівнів управління процесами (об'єктами);
4) призначення моделей в управлінні.
В основу класифікації по засобам їх побудови покладені:
1) засоби моделювання і методи реалізації моделей;
2) структура моделей і характер залежності її компонентів;
3) використовувана інформація.
Кожна з цих сукупностей класифікаційних процесів відображає математичну і інформаційну сторону моделей. Наведена класифікація моделей умовна. Вона проводиться з цілком певним загальним ознаками моделей.
Класифікація моделей, їх аналіз є передумовою для побудови інтегрованої системи моделей.
1.2 Принципи побудови і структура інтегрованої системи економіко-математичних моделей
Динамічність розвитку суспільного виробництва і підвищення його ефективності вимагають вдосконалення методів управління. Одним з найважливіших напрямків сучасного стану виробництва у всіх галузях народного господарства є розробка методології інтегрованої системи економіко-математичних моделей.
Сутність інтегрованої системи полягає у вивченні об'єкта як складної динамічної системи, що складається з безлічі функціонуючих у взаємодії елементів. При цьому зміни, що відбуваються хоча б з одним елементом, відображаються на ефективності в цілому всієї системи.
Інтегрована система економіко-математичних моделей являє сукупність логічно, інформаційно і алгоритмічно пов'язаних моделей, що відображають економічні, організаційні та технологічні процеси відтворення в їх об'єктивно існуючому єдності. Тільки у взаємозв'язку всіх моделей системи забезпечується комплексне вирішення завдань управління виробництвом. У систему включаються різні моделі, що відображають відтворення економічного об'єкта. Це моделі по функціонуючим показниками ефективності виробництва, таким, як продуктивність праці, собівартість одиниці продукції, валова продукція, прибуток, рентабельність, обсяг капітальних вкладень та інші показники. До інтегрованій системі можна віднести моделі ціноутворення, моделі фінансування та кредитування, оподаткування.
Використання інтегрованої системи моделей в управлінні виробництвом можливо тільки на основі широкого застосування економіко-математичних методів і ЕОМ.
Інтегрована система моделей будується з урахуванням загальних методологічних принципів. Це принципи розвитку, єдності, відносної автономності, відповідності та адаптації.
Принцип розвитку вимагає постійного вдосконалення системи моделей, включення в її склад нових моделей, використання яких стає необхідним і можливим по мірі загального вдосконалення методології планування та управління. Розвиток системи моделей вимагає відповідного розвитку інформаційного і математичного забезпечення планових і прогнозних розрахунків.
Принцип єдності означає представлення всього комплексу економіко-математичних моделей в єдиній структурі взаємопов'язаних блоків. Суттєвою вимогою є спільність методологічного підходу до побудови однотипних моделей, використовуваних на різних рівнях управління виробництвом. Найважливішою умовою виступає єдність математичного забезпечення системи.
Принцип відносної автономності передбачає можливість виділення із загальної системи моделей відносно самостійних частин, які можна розробляти і впроваджувати, не чекаючи повного завершення робіт по всій системі моделей. Цей принцип дозволяє розробляти локальні системи планових розрахунків за конкретними показниками.
Принципи відповідності та адаптації в системі економіко-математичних моделей означають відповідність системи моделей сформованим рівнями управління. Моделі для кожного рівня відрізняються ступенем деталізації відображаються процесів. В залежності від рівня управління виділяють наступні комплекси моделей:
1) регіонального (республіканського, обласного, районного);
2) підприємств та їх підрозділів.
Враховуючи вдосконалення організаційної структури управління і методології планування, зміни структури планових документів, необхідно, щоб система моделей адаптувалася до умов, що змінюються, що означає реалізацію принципу відповідності.
Крім розглянутих загально методологічні принципів, виділяють ряд специфічних принципів, які мають важливе значення для побудови інтегрованої системи моделей. Це такі принципи, як принцип орієнтації на вихідні планові показн...
