им-небудь іншим чином, несумісним з цілями Об'єднаних націй В». У наслідку це положення було конкретизовано та прийнято в одній з резолюцій ООН, а так же:
В· в Декларації про принципи МП 1970 р.;
В· у визначенні агресії 1974р.;
В· в заключному акті НБСЄ 1975 р. (нараду з безпеки і співробітництва в Європі);
В· Декларація про посилення ефективності принципу відмови від загрози силою або її застосування в міжнародних відносинах 1977
Дія принципу поширюється на всі держави - членів (і не тільки їх) відповідно до Статуту ООН забороняється ні тільки застосування збройної сили, але й не збройного насильства, яке носить характер протиправного застосування сили. (Ст. 2 п. 4 Статуту ООН говорить про заборону застосування збройної сили).
У заключному акті НБСЄ (розділ, що стосується втілення в життя узгоджений принципів), прямо вказується, що держави-учасники будуть В«утримуватися від усіх проявів сили з метою примусу іншої держави-учасниці В»,В« утриматися від будь-якого акту економічного примусу В».
Це свідчить про те, що сучасне міжнародне право забороняє протиправне застосування сили в будь-якому її застосуванні.
Ст. 42-47 і 51 Статуту ООН трактуючи випадки застосування збройної сили. Ст. 41 і 50 - Статуту ООН передбачають законне застосування неозброєною сили.
У цих статтях вказуються заходи, які застосовуються до порушників:
В· повний або частковий перерву економічних відносин;
В· припинення залізничних, повітряних, поштових, телеграфних, радіо та інших засобів повідомлення;
В· розрив дипломатичних відносин ...
Статут ООН передбачає лише 2 випадки правомірного застосування збройної сили:
В· в метою самооборони (ст. 51);
В· по рішенням РБ ООН у разі загрози миру, порушення миру або акту агресії (ст. 39 і 42).
Ст. 51 Статуту ООН застосовується, тільки якщо станеться збройний напад на держави.
Ст. 42 використовується СБ ООН тільки тоді, коли рекомендовані заходи не збройного характеру - недостатні В«Уповноважується зробити такі дії повітряними, морськими або сухопутними силами, такі виявляться необхідними для підтримки або відновлення міжнародного миру і безпеки.
Серед таких заходів:
В· демонстрація;
В· блокада;
В· операції повітряних, морських або сухопутних сил членів ООН.
Таким чином, принцип не застосування сили передбачає заборона агресивних воєн. Згідно Визначенню агресії 1974 м., застосування державою збройної сили першим може бути кваліфіковано як агресивна війна, яка є міжнародним злочином і породжує міжнародно-правову відповідальність держав і міжнародну кримінальну відповідальність винних індивідів.
У статутах Нюрнберзького і Токійського міжнародних військових трибуналів була дана юридична кваліфікація дій агресорів як міжнародних злочинів.
В останні роки в зміст принципу була включена і обов'язок держав утримуватися від пропаганди агресивної війни.
Починаючи з 70-х років в результаті активної зовнішньополітичної діяльності сост. в нормативному змісті принципу не застосування сили особливо підкреслюється обов'язок держав утримуватися від загрози силою або її застосування з метою порушення кордонів іншої держави або як засобу вирішення територіальних суперечок і питань, що стосуються державних кордонів.
У нормативний зміст принципу не застосування сили включається:
В· заборона окупації території іншої держави в порушенні норм МП;
В· заборону актів репресій, пов'язане із застосуванням сили;
В· надання державою своєї території іншій державі, яке використовує її для здійснення агресії проти третьої держави;
В· організація, підбурювання, надання допомоги або участь в актах громадянської війни або терористичних актах в іншій державі;
В· організація або заохочення організації збройних банд іррегулярних сил, зокрема найманців для вторгнення на територію іншої держави.
Порушення принципу не застосування сили слід вважати:
1. насильницькі дії у відношенні міжнародних деклараційних і перемир'я;
2. блокаду міст або берегів держави;
3. Будь насильницькі дії, що перешкоджають народові здійснювати законне право на самовизначення, і ін
3.2. принцип мирного вирішення міжнародних суперечок.
Згідно п.3 ст.2 Статуту ООН, В«усі члени ООН рішають свої міжнародні суперечки мирними засобами таким чином, щоб ні піддавати загрозі міжнародний мир і безпеку та справедливість В».
Еволюція цього принципу така, що, розробляючи міжнародні договори і співвідношення процес йшов від обмеження права звертатися до війни і поступового розвитку засобів мирного вирішення міжнародних спорів і встановлення юридичного обов'язку держав використовувати такі засоби (мирні).
Раніше, Згідно ст. 2 Приватної конвенції про мирне вирішення міжнародних зіткнень 1907 р. не заборонялося звертатися до війни (В«перш ніж вдатися до зброїВ»), не зобов'язувало звертатися до мирних засобів (В«звертатися, на скільки дозволяють обставиниВ») і рекомендувало дуже вузьке коло мирних засобів (добрі послуги і посередництво). Ст. 33 Статуту ООН вимагає, щоб сторони, які беруть участь у спорі, В«Повинні, перш за все, намагатися вирішити суперечку шляхом переговорів, обстеження, посередництво, застосування арбітражу судового розгляду, звернення до релігійних орденів або угод чи іншими мирними засобами за своїм вибором.
Ст. 1 п.1 статуту ООН свідчить, що міжнародні суперечки повинні вирішуватися відповідно до принципами В«Справедливості і МПВ». Більшість держав вважає, що посилання на справедливість підкреслюють, що мирні засоби обов'язкові для дозволу будь-яких міжнародних суперечок.
Аналіз принципу мирного вирішення спорів (зафіксований в Декларації про принципи МП 1970 р. Заключному акті НБСЄ) показує, що вдалося відстояти низку важливих положень, які розвивають і доповнюють Статут ООН і які хотіли б скасувати ряд держав (США і його союзники).
У їх числі:
В· обов'язок держав В«докладати зусиль до того, щоб у короткий термін прийти до справедливого рішення, заснованому на МП В»;
В· обов'язок В«Продовжити шукати взаємно узгоджені шляху мирного врегулювання спорівВ» в тих випадках, коли спір не вдається розв'язати;
В· В«Утриматися від будь-яких дій, які можуть погіршити становище в такій мірі, що буде поставлено під загрозу підтримання міжнародного миру та безпеки, і тим самим зробити мирне врегулювання спору більш важким В».
Норми принципу мирного вирішення спору в останні роки стали предметом ретельного аналізу.
1. На нараді експертів НБСЄ з мирного врегулювання суперечок в Ла-Валетті (Мальта, 1991 р.) рекомендовані параметри суспільної системи мирного врегулювання міжнародних суперечок;
2. Підсумковим документом наради НБСЄ передбачено створення в Європі спеціального органу - В«Механізм НБСЄ з врегулювання спорів В», який може бути використаний на вимогу будь-який з сторін спору і діє в якості примирливого органу.
В цілому видно:
В· Що питома вага світових засобів і способів вирішення міжнародних суперечок зростає;
В· Держави постійно прагнуть принадити нормативне утримання принципу у відповідність з потребами практики, життя.
3.3. Принцип територіальної цілісності держав.
Принцип затвердився з прийняттям Статуту ООН у 1945 Має варіації:
В· Територіальна цілісність;
В· Територіальна недоторканність;
Призначення принципу - захист території держави від будь-яких зазіхань.
Статут ООН заборонив загрозу силою або її застосування проти територіальної цілісності (недоторканності) і полит незалежності будь-якої держави.
Декларація про принципи МП 1970 р. при розкритті формулювання п.4 ст.2 Статуту ООН були відображені елементи цього принципу, хоча сам він окремо не зас...
