ої вЂ‹вЂ‹звітності або знань.
- Гонорар обмовлявся письмовою угодою з довірителем; за відсутності угоди - винагороду визначалося спеціальної таксою, яку планували видавати один раз в три роки.
- Право отримання винагороди ведення справ за таксою [4], якщо між присяжним повіреним і довірителем не було укладено особливу угоду.
- Право в будь-який час відмовитися від ведення взятого до свого провадження справи, але при цьому він зобов'язаний був прийняти всі необхідні заходи для огорожі інтересів довірителя до того часу, поки той не обере собі нового повіреного. При таких обставин (відмову від ведення справи) Адвокат зобов'язаний був повернути довірителю всі отримані від нього або за його дорученням документи і папери, в тому числі і зібрані самим Адвокатом [5].
- Право відмовитися від виробництва справи, призначеного радою або головою судового місця, тільки представивши достатні причини [6].
- Право на одержання винагороди, навіть коли справа кінчилася миром, якщо виробництво у справі вже було ними розпочато.
- Адвокати мали право стягувати в судовому порядку, належні їм по умові або по таксою, винагороду, якщо воно не було сплачено. Вони могли попереджати довірителів про свій намір пред'явити до них позов, якщо вони до певного терміну не сплатять винагороду добровільно. Але це попередження має бути виражено В«в пристойній формі, без погроз і образВ».
-
Кримінальний процес
- Право представляти обвинуваченого (підзахисного чи підсудного) у суді.
- Для користі обвинуваченого адвоката могли допустити до участі в попередньому слідстві (для роз'яснення В«вельми складних юридичних питань [7]В»)
- Адвокати мали право стягувати в судовому порядку, належні їм по умові або по таксою, винагороду, якщо воно не було сплачено. Вони могли попереджати довірителів про свій намір пред'явити до них позов, якщо вони до певного терміну не сплатять винагороду добровільно. Але це попередження має бути виражено В«в пристойній формі, без погроз і образВ».
Обов'язки адвокатів згідно судової реформи 1864 року.
- Присяжні повірені зобов'язані були принести присягу, де вони клялися дотримуватися закону, а ради зобов'язані були стежити за точним його виконанням [8].
- Адвокати зобов'язані були обирати місце проживання в одному з міст округу тієї судової палати, до якої були приписані [9]. Тільки в межах цього округу вони могли приймати на себе В«ходіння по чужих справах В»у всіх судових місцях. Але закон допускав одне виключення - коли справа, розпочате в одному судовому окрузі, переносилося в інший (наприклад, внаслідок касаційного рішення) тоді Адвокат підкорявся раді присяжних повірених того місця, де йшло провадження у справі. Але якщо він повинен був виїхати в інше місто для клопотання по справі, то присяжний повірений зобов'язаний був все знаходяться у нього справи передати (за згодою довірителя) іншим присяжним повіреним [10].
- В заяві про прийняття в Адвокатуру присяжний повірений зобов'язаний був вказати обраний ним місто [11]. Але поки не було оголошено комплекту, присяжний повірений мав право вести судові справи і в інших судових округах.
- В обов'язки входило ведення списку справ, які йому доручалися (як підлягають, так і не підлягають дії такси), та надання його в раду по першому вимогу [12].
- Звання присяжного повіреного не поєднувалося з дійсною службою, так як він повинен бути не залежимо від начальства. У 1869 році було піднято питання про те, чи може присяжний повірений займатися торгівлею, але вирішення цього питання було відкладено. У 1873 році Петербурзький рада встановила, що коміссіонерство або посередництво несумісне з гідністю присяжного повіреного [13]; також несумісним із званням Адвоката визнавалися посади члена земської управи [14] і нотаріуса [15].
Цивільний процес
- Адвокат зобов'язаний бути обачним, розбірливим і суворим у виборі своїх справ, не під яким вимогою не погоджуватися підтримувати несумлінні вимоги та відхиляти від себе всяку справу сумнівною чесності, кожне діло, яке може порушити його гідність. Адвокат відповідає за все, що вимагає від суду [16]. За рішенням того ж Московського ради В«особисте життя присяжних повірених повинна перебувати під контролем корпорації, яка стежила за тим, щоб вони не здійснювали вчинків, упускати моральне гідність носимого ними звання [17].
- Питання про відповідальність присяжних повірених за прийняття до свого провадження несправедливого позову вперше виник у зв'язку з гучним свого часу справою присяжного повіреного А.В. Ліховцева, якого звинуватили в прийнятті свідомо аморального справи і в тому, що він, розуміючи це (аморальність вимог свого довірителя), відстоював їх на суді. Рада присяжних повірених звинуватив його, встановивши тримісячний інтердикт (заборону займатися Адвокатської діяльністю). Судова палата збільшила покарання до максимуму, виключивши його з стану присяжних повірених. Але урядовий сенат одноголосно виправдав його [18].
- Присяжний повірений зобов'язаний був прийняти до свого провадження будь-яку справу, призначене радою або головою судового місця [19].
Обов'язками Адвоката в цивільному процесі також були наступні:
1. обов'язок складати позовні заяви відповідно до даної йому довіреністю та потім з'явитися до суду, так як в противному випадку відповідач міг просити про припинення справи.
2. обов'язок подати апеляційний відгук [20].
Кримінальний процес
- Обов'язок присяжних повірених - захист підсудних у кримінальному процесі по обранню або за призначенням голів загальних судових місць [21].
- В Щодо прийняття кримінальної захисту Урядовий сенат висловився таким чином: В«Статут кримінального судочинства 1864 року, заснований на обвинувальному початку, припускає, як неодмінна умова, участь двох осіб: захисника й обвинувача, і покласти на захисника обов'язок сприяти на судовому слідстві з'ясуванню обставин справи в інтересах обвинуваченого. Внаслідок чого захиснику ні в якому разі не може бути поставлено в провину прийняття на себе захисту такої особи, у винності якого він не сумнівається. Крім того, до закінчення судового слідства захисник часто не має можливості дати позитивну відповідь на питання про те, чи винен підсудний у взводімом на нього злочині [22] В».
- Питання про те, чи може захисник брати участь у попередньому слідстві був розглянуто, але це питання так і не отримав свого дозволу (У 1882 році цей питання розглядалося Петербурзьким радою). Хоча закон не передбачає участь захисника в попередньому слідстві, але сприяння з боку Адвоката підсудного в цей період руху справи у багатьох випадках представляється необхідним: нерідко в кримінальній справі виникають досить складні юридичні питання, які сам підсудний не може ні вирішити, ні зрозуміти [23].
- Захисту за призначенням суду часто ставили Адвокатів у складне (важкий) становище. Так, він зобов'язаний був захищати особу, у винності якого він не сумнівався. Захисник за призначенням не мав права визнавати підсудного винним, якщо сам підсудний цього не визнавав, але все це не означало, що захисник повинен був підтримувати будь-яка заява підсудного. Завдання захисника, призначеного судом, полягала в тому, щоб витягти зі справи, згрупувати і представити всі обставини, які говорили б на користь підсудного, тобто спростовували б звинувачення або послаблювали його силу. Такі обставини майже завжди можна було знайти в будь-якій справі.
- Присяжний повірений зобов'язаний був до засідання неодмінно побачитися з підсудним, незважаючи навіть на те, що справа, за даними попереднього слідства, представляє не складним і ясним, так як на суді воно може отримати абсолютно інший характер і підсудний може змінити свої свідчен...
