чну, емоційно - оцінну, функцію впливу на співрозмовника, тобто іллокутівную силу. [28]
Текст розглядається з декількох сторін: синтаксичної, семантичної і прагматичної. Коли розглядають прагматичну сторону, говорять про дискурсі. Для перекладача текст - Інформація, яку потрібно донести до іншої комуніканта. Таким чином, прагматика стає одним з найважливіших факторів, які необхідно враховувати.
Г.Д. Воскобойник [11, с.9] відзначає, що існує безліч підходів до дискурсу в сучасній лінгвістиці, але при всіх розходженнях можна виділити три його сторони. М.А.К. Хеллідей називає їх В«полеВ» (В«темаВ»), В«учасникиВ» (В«комунікантиВ») і В«спосіб вираження В»(В« регістр В»). Поле й учасники пріоритетні для перекладача - вони-то і обумовлюють прагматичну домінанту професійної діяльності, хоча спосіб вираження також немаловажний для окремих типів тексту.
I.1.2. Типологія дискурсу
Розрізняють два типи дискурсу: інституціональний і персональний. Інституційний дискурс складають тексти, максимально відчужені від Я-інтенції автора - наукові статті, законодавчі акти. Персональний дискурс сходить до виражених Я-інтенціям автора - поетичний твір, сповідь, розмова. Коли мова йде про переведення інституційного дискурсу, говорять про В«еквівалентностіВ». Відповідно, В«адекватністьВ» воліють, маючи справу з персональним дискурсом.
Інституційні та персональні дискурси утворюють складні змішані форми. Наприклад, особистий лист явно можна віднести до персонального дискурсу, але в цьому листі може зустрітися небудь науковий опис - пристрій радіоприймача, до прикладу. Значить, ми можемо говорити про інституціональний дискурсі. Наскільки важко встановити межі між окремими різновидами інституціонального і персонального дискурсів, настільки важко виявити систему у використанні термінів В«ЕквівалентністьВ», В«адекватністьВ». (Воскобойник Г.Д., 2002).
Таким чином, межі між інституціональним та персональним дискурсом розмиті, а значить і кордони між еквівалентністю й адекватністю вельми неістотні. Втім, подивимося, якої думки з цього приводу дотримуються різні школи перекладу.
I.1.3. Аспекти теорії еквівалентності. Взаємовідношення понять еквівалентності й адекватності перекладу
Для загальної теорії перекладу базовими є поняття еквівалентності та адекватності - поняття, орієнтовані на структуралістської і поструктуралістскую ідеологію мови. Ці ідеології припускають аналіз двох мов - мови джерела та мови перекладу - і їх порівняння. (Воскобойник Г.Д., 2001).
В історії перекладу проблема еквівалентності розглядалась по різному. Найда Ю.Я. у своїй книзі В«До науки переводитиВ» [30, с.115] говорить про те, що не можна розглядати принципи відповідностей при перекладі, не визнаючи, що існує безліч різних типів перекладу. Розрізняючи в видах перекладу можна пояснити трьома основними чинниками: 1) характер повідомлення; 2) намір автора; 3) тип аудиторії. Існує два основних типи еквівалентності: формальна і динамічна. При дотриманні формальної еквівалентності увагу концентрується на самому повідомленні. При такому перекладі необхідно переводити поезію поезією, пропозиція - пропозицією. З позицій такої формальної орієнтації необхідно прагнути до того, щоб повідомлення на мові перекладу як можна ближче відповідало різним елементам мови джерела. Це означає, що повідомлення на культурному рівні мови перекладу постійно порівнюється з повідомленням на культурному тлі мови оригіналу, з метою визначити критерій точності і правильності. При такому виді перекладу перекладач намагається буквально відтворити форму і зміст.
Переклад, мета якого створити не формальну, а динамічну еквівалентність, базується на В«принципі еквівалентного ефекту В». При такому перекладі прагнуть створити динамічну зв'язок між повідомленням і одержувачем мовою перекладу, яка була б такою само, як зв'язок, що існує між повідомленням і одержувачем мовою оригіналу. Це природність способів вираження.
В.С.Віноградов [9, с.18] вважає, що еквівалентність перекладу оригіналу завжди поняття відносне. Ступінь зближення з оригіналом залежить від багатьох факторів - від майстерності перекладача, від особливостей зіставлення мов і культур, характеру перекладаються текстів.
Еквівалентність - збереження відносного рівності смисловий, семантичної, стилістичної і функціональної - комунікативної інформації.
Переклад, здійснюваний на рівні, необхідному й достатньому для передачі незмінного плану змісту при дотриманні норм ПЯ, є перекладом еквівалентним. Це визначення дає Л.С. Бархударов [6, с.186].
Адекватний переклад забезпечує прагматичні завдання на максимально можливому рівні еквівалентності, не допускаючи порушення норм і узусу ПЯ, дотримуючись жанрово-стилістичні вимоги і відповідаючи конвенційної нормі перекладу [24, с.246].
Класичне визначення адекватного перекладу полягає в тому, що адекватним вважається семантично і прагматично еквівалентний переклад. Т.ч., адекватний переклад ширше еквівалентного.
У віршованому тексті особливі закони еквівалентності оригіналу. Переклад може лише нескінченно зближатися з оригіналом. І не більше. Тому що у художнього перекладу є свій творець, свій мовний матеріал і своє життя в мовному середовищі, відрізняється від середовища оригіналу. (В.С. Виноградов, 2001).
Вважається, що кращим поетичним перекладом є той, який найбільше близький до оригіналу. При цьому під близькістю розуміється не текстуальний відповідність, а якась В«Художня адекватністьВ». Що це таке? С.Ф. Гончаренко [14, с.81] припускає, що сюди слід віднести стильові особливості оригіналу та його власне віршовані характеристики (розмір і риму). Поняття художньої адекватності повинно включати в себе і адекватність співвідношень між оригіналом і поетичною традицією його мови і перекладом і традицією мови на виході.
Умовою еквівалентності текстів підпорядкована кінцева мета перекладу в концепції Дж. Кетфорда. Еквівалентом можна вважати постійне рівнозначне відповідність, не залежне від контексту. Дж. Кетфорд пропонує замість В«перекладуВ» термін В«передачаВ», він заперечує поняття еквівалентності як можливості відтворення значення слова вихідної мови засобами переводить мови. Але відсутність еквівалента, тобто постійного і рівнозначного відповідності, аж ніяк не заважає адекватної передачі змісту висловлювання іншим способом, а саме варіантним відповідністю. Варіантні відповідності встановлюються між словами в тому випадку, коли в мові перекладу існує кілька слів для передачі одного і того ж значення вихідного слова. Чи не підлягає сумніву, що в англійській мові слово justice не є багатозначним. Однак при перекладі на російський неминуче доводиться вибирати одне з трьох варіантних відповідностей: справедливість, правосуддя, юстиція (Я.И. Рецкер, 1974).
Терміни В«ЕквівалентністьВ», В«адекватністьВ» розглядаються в наукових теоріях в Залежно від особливостей текстів, з якими перекладач має справу. В«ЕквівалентністьВ» явно апелює до кількісної, в той час як В«АдекватністьВ» - до якісної оцінці спостерігача. В«ЕквівалентністьВ» оцінює переклад по пропозиції, логіко-семантичному змісту, В«адекватністьВ» - по іллокутівной мети, по експресивної функції. Інтенція еквівалентності - «³дповідати структуріВ», а інтенція адекватності - В«відповідати метіВ». За термінами В«еквівалентністьВ» і В«адекватністьВ» розкривається серйозна, фундаментальна проблема сучасного перекладознавства. Фактично це - вічний пошук міжмовного тотожності. У пошуках тотожності дослідники перекладу виходять або з інтенції В«відповідати структуріВ», або В«відповідати мети В».
Якщо спираються на поняття еквівалентності, то сутність тексту виражають базової метафорою В«текст - це система В». В«АдекватністьВ» зазвичай вводить в когнітивне простір, певне концептуальної метафорою В«текст - живий організмВ». (Г.Д. Воскобойник, 2002)
У...
