ва форма придворного етикету отримало при дворі Людовика XIV. У минете комплімент вважався непридатний атрибутом танцю і придбав характер цілої спеціальній промові, виголошуваної на його протязі.
Таким чином, розвиток значень слова В«компліментВ» відбувалося в іспанській мові. Потім вони проникли у французький і за допомогою останнього увійшли в масове вживання в німецькій мові: у перше десятиліття 17 століття в значенні 'придворний, ввічливий, витончений уклін', з 1623 року - 'усній або письмовій похвали', 'вираження поваги' і 'докази прекрасних манер', а з 1646 року в значенні 'утішний відгук' [Etymologisches WГ¶rterbuch des Deutschen 1989 2.в.: 889]. Перші поодинокі випадки вживання слова комплімент відносяться вже до 1595 і 1598 рокам і є випадковими запозиченнями з іспанської мови [Das FremdwГ¶rterbuch 1996: 477].
Слід, мабуть, відзначити, що комплімент як елемент мовного дії і впливу був гідно оцінений вже в 17 столітті: у 1623 році в Німеччині з'явилися перші листи-компліменти (das Complimentbrief), а трохи пізніше і перша збірка компліментів (das Complimentbuchlein) [Das FremdwГ¶rterbuch 1996: 477].
На початку 18 століття лексема В«компліментВ» увійшла в лексичний склад російської мови і вперше з'явилася в паперах Петра I 1701 - 1702 рр.. Єдиного написання не було: В« кумплюментВ», В«кумплементВ», В«КуплюментВ» і В«куплементВ» [Фасмер 1986 2 т.: 306].
На питання про те, з якої мови російська запозичив слово В«компліментВ» поки важко відповісти однозначно. Більшість словників стверджує, що це французьке слово і суперечки стосуються, в основному, питання про його прямому чи опосередкованому запозиченні. Так, наприклад, М.Фасмер стверджує, що слово прийшло в російську мову за допомогою німецького або італійського. В.Даль - що воно прийшло з німецької мови, а В«Словник російської мови В»в 4-х томах стверджує, що воно французьке.
Беручи до уваги все вище сказане, найбільш переконливою нам представляється точка зору М.Фасмера. Однак, враховуючи російський варіант фонетичного оформлення лексеми і беручи до уваги те, що в період, коли слово увійшло в лексичний склад мови, політичні, економічні та культурні зв'язки Росії були тіснішими саме з Німеччиною, а не з Італією, ми дозволимо собі не погодитися з твердженням М.Фасмера про те, що мовою - посередником міг з'явитися італійську мову.
Важливим свідченням того, що лексема з'явилася в російській мові за допомогою саме німецької мови, на наш погляд, є й те, що в Росії на початку 18 століття з'явилося керівництво з етикету В«приклада, како пишуться компліменти разнияВ», створене за аналогією з німецькими листами-компліментами.
В кінці 19 - початку 20 століть ототожнення компліменту з поклоном, а потім і з привітанням, висхідними до іспанського мови, російською мовою були втрачені і вживалося тільки за традицією:
В«при появі нового гостя встають і роблять комплімент і навіть у тому випадку, коли новоприбулий не помічає це, і повторюють цей уклін при найближчій зустрічі з ним. Перебуваючи з ким-небудь у бесіді, нового гостя кланяються обернувшись до нього всім корпусом, але ніяк не боком. При подібних компліментах у всякому разі не стають спиною до колишнього свого співрозмовника В»[Світський благовоспітанний молодий чоловік 1898: 18 - 19].
У німецькій мові ці значення також були втрачені.
У французькому слово комплімент стало позначати три поняття: вітання, комплімент і привітання [Новий французько-російський словник 1995: 222].
В іспанській мові cоmplimientо позначає 'виконання', 'виконання'; 'закінчення', 'Завершення', 'ввічливе пропозицію'. Тільки прикметник cоmplido в значенні 'люб'язний', 'чемний'; 'люб'язність', 'ввічливість'; 'Комплімент' [Іспансько-російський словник 1988: 246] і дієслово cumplir - 'виконання боргу ввічливості по відношенню до кого-небудь' - зберегли цікавлять нас значення [Іспансько-російський фразеологічний словник 1985: 209].
Таким чином, розбіжність у тлумаченні компліменту пояснюється втратою деяких значень лексеми, а саме 'вітання' і 'уклін' , як наслідок змінилися етикетних норм поведінки в суспільстві.
Виходячи з усього вище сказаного, етимологія слова комплімент представляється нам наступним чином:
Латинський В® іспанський В® французький В® німецький В® 2.1Історія вивчення компліменту.
З вище сказаного випливає, що лексема "комплімент" в європейських мовах з'явилася тільки на початку 17, а в Росії - на початку 18 століття. Тому об'єктом спеціального вивчення і висвітлення в літературі комплімент міг стати починаючи з цього часу.
Однак не варто забувати про те, що цікавить нас поняття є синонімом похвали - однієї з основних цілей епідейктіческой мови. Отже, доцільним буде звернутися до розгляду її особливостей. Опис епідейктіческой мови вперше представлено у праці Аристотеля В«РиторикаВ» [Аристотель 1978: 10 - 62]
В залежності від адресата і цілі виголошення промови, Аристотель виділяє три роди риторичних промов: дорадчі, судові і епідейктіческіе. Метою епідейктіческой промові він називає похвалу або хулу, а об'єктом виголошення хвали - прекрасне і чеснота.
Проблема прекрасного є однією з головних проблем риторичної естетики Аристотеля. Він говорить про те, що важливо не прекрасне саме по собі, а його бажаність. Отже, риторика, метою якої є переконання, повинна переконати когось в красі того чи іншого предмета або людини. Крім того, важливо довести, що даний предмет цілком гідний похвали і при цьому зовсім не обов'язково, щоб краса була реально притаманна йому. Досить переконати слухача в бажаності даного предмета і він стане сприйматися як прекрасний. Слід також зазначити, що для Аристотеля прекрасним є перш за все корисне для інших.
Автор В«РиторикиВ» відзначає, що прекрасне, В«будучи бажано саме заради себе, заслуговує ще й похвали, або що, будучи благом, приємно тому, що воно благо. Якщо таке зміст поняття прекрасного, то доброчесність є прекрасне В»і, отже, заслуговує похвали [Аристотель 1978: 43]. Однак чеснота представляється Аристотелем диференційовано, і, значить, всі види чесноти: справедливість, мужність, розсудливість, щедрість, великодушність, безкорисливість, лагідність, розважливість, мудрість - прекрасні і заслуговують похвали.
Давньогрецький ритор підкреслює, що прекрасним є те, що є тільки в одній людині і людей, що володіють крайнім ступенем якого-небудь якості, потрібно приймати за людей, що володіють чеснотами.
При проголошенні похвали особливу увагу слід приділяти тому, серед кого вимовляється похвала і вихваляти то властивість людини, яке найбільш цінується у людей даного класу.
У випадку, якщо не знаходиш що сказати про людину самому по собі, Аристотель радить порівняти його з іншими, але тільки з людьми знаменитими, бо В«якщо він виявиться кращим людей, гідних поваги, його гідності від цього тільки виграють В»[ Аристотель 1978: 47].
Автор В«РиторикиВ» зрівнює рада і похвалу, мотивуючи це тим, що те, що в раді служить настановою, при зміні способу вираження може стати похвалою. В«Так що, коли хочеш хвалити, подивися, що б ти міг порадити, а коли хочеш дати рада, подивися, що б ти міг похвалити В»[Аристотель 1978: 47].
При похвалі допускається перебільшення, оскільки похвала має справу з поняттям переваги, яке є прекрасним. Взагалі ж перебільшення найбільше підходить до епідейктичному промовам, тому що В«оратор має справу з діяннями, визнання за незаперечний факт; йому залишається тільки втілити їх величчю і красою В»[ Аристотель 1978: 46].
Для вимовляє епідейктичному мова кращим є нині, так як похвала або хула вимовляється з приводу чогось існуючого.
Що стосується стилю - інший основної проблеми риторики Аристотеля, - то тут головним, з його точки зору, є ясність: якщо мова не ясна, вона не досягне мети. У епідейктіческой мови доречний ...
