к зазначив Булич, В«Карамзін був у повному захваті від прийому великої княгині і від своїх відносин з нею. Її палац він називав В«Зачарованим замкомВ», він не нахвалиться її люб'язністю, ангельської добротою і В«Незвичайними знаннями принца, її чоловікаВ» (Булич 1902, 275).
За суті, саме Катерина Павлівна інспірувала написання В«Записки про давньої і нової Росії В»:В« Карамзін часто і довго розмовляв з нею про все, що робилося тоді в Росії під впливом Сперанського. Багато хто з його зауважень звернули на себе особливу увагу великої княгині і, за її порадою і навіть вимогу, він виклав їх, нарешті, письмово В»(Корф 1861, 133).
У неї ж, в Твері, відбулася і перша особиста зустріч історика і імператора: В«Тим часом - це було в 1811 році - Олександр, виявив одному Карамзіна, міністру юстиції Дмитрієву, бажання ближче познайомитися з своїм історіографом, велів запросити його до Твері, куди сам в той час відправлявся В»(Там же).
Спілкування пройшло вдало, Карамзін читав Олександру уривки зі своєї В«ІсторіїВ», государ залишився задоволений і навіть вступив у дискусію про самодержавство: В«Вчора ми в останній раз мали щастя обідати з Государем: він виїхав вночі. Понад чотирьох обідів я з дружиною був два рази у нього у внутрішніх кімнатах, а в третій при Великої Княгині і Принца читав йому свою Історію долее двох годин; після чого говорив з ним не мало - і про що ж? Про самодержавство!! Я не мав щастя бути згоден з деякими його думками, але щиро дивувався Його розуму і скромному красномовству В»(Листи 1866, 140). Останню фразу Булич прокоментував таким чином: В«<...> ймовірно, Карамзін був у цій розмові plus royaliste que le roi В»(Булич 1902, 276).
Однак завершилася ця зустріч не так райдужно. Напередо
дні від'їзду Олександра Катерина Павлівна вручила йому В«ЗапискуВ» Карамзіна. Ймовірно, імператор ознайомився з нею тоді ж, тому що В«на другий день він обійшовся з історіографом холодно, не говорив з ним ні слова, ніби не помічав його, і поїхав, не попрощавшись з Карамзіним В»(Там же).
По-видимому, Катерина Павлівна, відома своїм честолюбством і прихильністю В«російськоїВ» партії, використовувала текст Карамзіна, щоб впливати на політику свого брата. Вона зневажала Сперанського, не довіряла Наполеону і засуджувала Олександра за нерішучість. Таким чином, В«Записка про давньої і нової РосіїВ» була преподнесена Олександру як маніфест консервативної партії: В«<...> в ній висловився цілком виразно весь кодекс тодішньої охоронної партії, її погляди і переконання щодо минулого і сьогодення Росії і в особливості щодо реформ, в яких переважно виражалася державна діяльність Сперанського, єдиного радника Олександра з часів Ерфуртського побачення В»(Там же, 278; див. також Корф 1861, 143). Основну думку В«ЗапискиВ» Карамзіна Погодін бачив в тому, щоб В«довести, що встановилася у нас державна форма корениться в Історії, і тому насильницьке її зміна навіть з боку самої влади нічим би не виправдовувалося В»(Погодін 1861, 90-91). Про це ж писав і Булич: В«Карамзін клопотав <...> про посилення влади, про її централізації, що відповідало його уявленням про необмеженій самодержавстві. <...> Особиста строгість монарха - все в державі. Він сам - В«живий законВ» (Булич 1902, 299). Причому саме самодержавство є запорука могутності російської держави. На матеріалі історії Карамзін показав, що Росія процвітала, коли воно було сильно, і падало, коли воно слабшало. В«Урок, який прямував з цієї теми для Олександра, - зазначив ще Пипін, - повинен був бути той, що і в цю хвилину Росії нічого не потрібно більше, що ліберальні реформи тільки шкідливі, що потрібна тільки В«Патріархальна владаВ» і В«доброчесністьВ» (Пипін 2001, 235).
Але ця програма Карамзіна мало відрізняється від того, про що в свій час міркувала Катерина II. В«Не токмо російські літописи та історії, але і всіх інших у світлі держав кнігохранітельніци наповнені великих всенародних лих, кои походили від колебленності престолу і спадщини навіть до того, що держави були від того схильні розділенню на частини і, нарешті, самому варварському нашестю і ярму та досконалому винищенню В», - писала вона в чорновому варіанті маніфесту про престолонаслідування (Русская старина. 1875. Т. 12. № 2. С. 385). Імператриця була впевнена, що для Росії підходить тільки самодержавство, В«бо ніяка інша, як тільки з'єднана в його (государя. - А.І.) персоні, влада не може действоваті подібно зі простором толь великого держави В»(Наказ 2008, 32).
Ці ідеї лягли в основу монархічного проекту Катерини. Вона ж запропонувала і спосіб його обгрунтування - звернення до історії Росії. У своїх В«Записках відносно російської історії В»(були опубліковані в журналіВ« Собеседник любителів російського слова В»в 1783-1784 рр..) імператриця показала споконвічність, изначальность самодержавства в Росії. Вже скіфи розуміли важливість В«самовладних государівВ»: В«Деякі Скіфські покоління мали самовладних Государів, і се за станом їх для придбання загальної користі і збереження спокою та безпеки вельми їм було потрібно В»(СЛРС 2, 91). Причому розвиток нації безпосередньо залежить від особистості государя: «³домо, що народи і мови народів мудрістю і старанністю вишніх правителів множаться і поширюються. Який Государ розумніший, про честь свого народу і мови старанний, по тому і мову того народу розквітне. Багато народні мови зникли від протилежного сему В»(СЛРС 3, 102).
Навпаки, всі біди держави - наслідок В«нерозсудливоВ» політики слабкого самодержця, схильної до впливу В«ласкателейВ». Всякий раз, коли в російській історії монархічний принцип ставилося під сумнів, це призводило до катастрофи. У цьому сенсі виключно показова трактування Катериною Ярополка, брата святого Володимира. Вона ізбегла крайніх оцінок. При всіх позитивних рисах у нього був один, але головний недолік для правителя, який його і погубив, - відсутність твердості і мудрості. Наслідком цього була нездатність підібрати чесних радників: В«<...> але твердості і мудрості достатньо не мав, щонайбільше ж слухав нерозважливо недобрих советодателем В»(СЛРС 4, 33). Один такий недобрий В«СоветодателемВ» і послужив причиною конфлікту Ярополка і Олега. Все почалося з того, що Лют, син радника Ярополка Свенельда, посварився з Олегом. І Свенельд, вирішивши заступитися за сина, почав підбурювати двох братів: В«У сю сварку заступився батько Лютов Свеналд, розгнівався той на Олга вельми і забувши милості і благодіяння батька, став ссорівать дітей, почав наговорювати Ярополку, ніби Олг його яко старшого брата мало шанує, людей йому вірних не поважає, що по старшинством народження і років великому братові належить меншого тримати під властию; що від спадку Олга ослабла сила Великого Князівства, що Ярополк Князь Великий, інші ж Князі повинні бути йому подчінениі що Князь Великий маючи силу необмежену, все те може, що хоче; отже, ніби й брата може позбавити спадку В»(Там же, 34).
Проблема стає воістину всеосяжної, коли з'ясовується, що і у Свенельда були свої В«советодателемВ», що переслідують лише свої корисливі цілі: В«Письменники оповіді, що Ярополк довго наговорок противу брата не приймав, зберігаючи братську любов. Ймовірно, що Свеналд і сам оточений був ласкателей і навушниками, які, бажаючи підслужитися заради його ласки, підсилали і до Олгу наговорювати і зі вестьмі, ніби брат старший сумує, що долею молодшого Великокнязівська держава умалилась, і мислить як відняти у Олга батьком йому зазначену В»(Там же, 35).
Цілих чотири роки знадобилося В«ласкателейВ», щоб зломити опір Ярополка, тільки після цього почалися чвари: В«Такими і тому подібними речьмі намагалися (Чотири роки) з особистої сварки Олга з Лютом і Свеналдом заводити між братій недовірки, підозри і заздрість, від чого пішли нарешті (в 977 році) явні чвари В»(Там же).
Ярополк, у викладі Катерини, став жертвою обставин. Він не був досить добре підготовлений до того, щоб віддалити від себе В«ласкателейВ», В«советодате...
