ультуру. До оволодінню їй повинніпрагнути учасники сучасного спілкування.
1.2 Поняття спілкування, його структура, компоненти , функції
Дотеперішнього часу вироблено розуміння природи спілкування, його способів ізмісту, поділюване багатьма дослідниками. Воно представлено в наступномувизначенні:
Спілкування:
1)складний, багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми,породжуваний потребами у спільній діяльності і включає в себеобмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття та розуміння іншої людини;
2)здійснюване знаковими засобами взаємодія суб'єктів, викликанапотребами спільної діяльності і спрямоване на значущу зміну встані, поведінці та особистісно-смислових утвореннях партнера.
Зважаючискладності і ємності феномена спілкування тлумачення його як поняття залежить відвихідних теоретичних і критеріальних підстав. У самому загальному вигляді спілкуваннявиступає як форма життєдіяльності. Соціальний сенс спілкування полягає в тому,що воно виступає засобом передачі форм культури і суспільного досвіду.
Специфікаспілкування визначається тим, що в його процесі суб'єктивний світ однієї людинирозкривається для іншого. В спілкуванні людина самовизначається ісамопред'является, виявляючи свої індивідуальні особливості.
Якбачимо, в спілкуванні виділені такі складові, як:
активність людини (суб'єкта спілкування),
потреба суб'єкта в іншому,
процесуальний характер,
специфічні цілі і засоби,
комунікація (інформаційний обмін),
спрямованість.
Витокидуховно-практичного спілкування стають зрозумілі, якщо визнати, що його формиє специфічним способом передачі людського досвіду, тобто спілкування в цьомувипадку є В«провідникомВ», що зв'язує людину з практикою.
Спілкуванняяк особливий вид діяльності має наступну структуру:
1. Предметспілкування - інша людина (взаємодіючий суб'єкт, партнер по спілкуванню,особистість). Для дитини, що входить в соціальний світ, першим В«іншимВ» стаєйого мати. Завдяки предвосхищаются відношенню матері до дитини як до особистості(А дорослий, як відомо, має це відношення задовго до самого фактупояви дитини, активно продовжує його в перші години, дні, тижні життянемовляти - людини, яка ще тільки починає будувати свої першілюдські потреби), він дізнається, пізнає іншу людину і самого себе,відкриваючи тим самим такий світ людини, яким є особистість.
Провідна потреба - пізнання і оцінка інших людей,виступаючі умовою самопізнання, самооцінки суб'єкта спілкування. Потреба вспілкуванні має свій, особливий вектор розвитку і збагачення - моральне(Духовне) ставлення до іншої людини як до родинному і рівному собі. Вцьому - специфіка потреби спілкування, яке визначається спільним запитомвзаємодіючих суб'єктів.
Провідний мотив - комунікативний. Його змістом є якості,сторони, властивості самого суб'єкта як особистості та інших, які спілкуються з нимлюдей. Таким чином, спілкування (комунікативна діяльність) виступає якцілеспрямована зв'язок, у якій розгортається процес взаємопереходуВ«Людина-людинаВ». Згідно М.І Лісіна, метою суб'єкт - суб'єктноївзаємодії є пізнання (освоєння) наступних якостей людини:
1) пізнавальних
2) ділових
3) особистісних.
Цим групам якостей відповідають мотиви спілкування:пізнавальні, ділові, особистісні.
На думкуБодалева А.А., пізнання і взаємне вплив людей один на одного, -обов'язковий елемент будь-якої спільної діяльності, навіть якщо пряме рішеннязавдань виховання і вона цілком спрямована до досягнення якогось матеріальногорезультату.
Продуктспілкування (результати) - психічний образ В«ЯВ» і образ взаємодіючогоіншого; відносини суб'єкт - суб'єктної і суб'єкт-об'єктного рівнів(Взаємини). Якість і психологічний В«знакВ» образу самого себе іобразу іншої визначаються співвідношенням емоційно пережитих самооцінки,самоставлення, самопочуття (афективна сфера особистості) і уявленнями,знаннями про себе і партнері (дорослому). Взаємовідносини та їх динамікавизначаються характером спілкування.
Розглядаючипсихологічні аспекти проблеми спілкування в контексті діяльнісного підходу,дослідники іноді підкреслюють можливість його умовного типологічногопідрозділи на продуктивний я репродуктивний типи. В основу такоготипологічного поділу покладені добре відомі уявлення про двохосновних типах діяльності людини - творчому і репродуктивному.Відповідно до цього підходу, спілкування творчого типу виникає в томувипадку, коли ситуація міжособистісної взаємодії володієневизначеністю, тобто нестандартна і не може бути дозволена стереотипними(Алгорітмізіровать) способами. Необхідність у вирішенні нових завдань, взміні та породження нових операцій, їх співвідношення і т.п., є умовоюактуалізації творчого потенціалу особистості, становлення нової системи мотивіві цілей.
Репродуктивнийтип спілкування характеризується можливістю використання стандартнихоперацій, що визначається незмінністю цілей. Особистість в цьому випадку вирішуєзвичні завдання, діє формально, використовуючи у вирішенні завдань спілкування вже відпрацьованіалгоритми, керуючись звичної мотивацією.
Показово,що виділені психологічними дослідженнями два типи спілкування не проявляютьсяв чистому вигляді. Спілкування як багатокомпонентний процес характеризується складнимпоєднанням своїх складових. У цьому зв'язку, згідно з уявленнямиЛ.А.Петровской, в спілкуванні можна виділити ще два додаткових типу: глибиннеі поверхневе спілкування.
Особливістюглибинного спілкування є перетворення і відтворення особистістюглибинно-смислових утворень. Поверхневе ж спілкування розгортається назовнішньому (операциональном і поведінковому) прояві особистості.
Глибиннеспілкування, як правило, відображає суб'єкт - суб'єктні взаємини, якимвластиво рівність. Іншими словами, кожен з учасників психологічноподіляє позицію іншого: готовий до равноактівной діяльності і реальнодіє, розуміючи і розділяючи інтереси іншої, здатний до розуміючому(Родинному) взаємодії, основою якого є потреба вспівпереживанні, прийнятті іншого як такий же самоцінною особистості, здатності довільному, неупередженому відношенню до виборів партнера. Все це визначаєтьсямірою готовності людини до прийняття гуманістичної установки.
Поверхневе спілкування у своєму змісті прямо протилежно суб'єкт - суб'єктномувзаємодії. Метою поверхневого спілкування є керуючий вплив.Таким чином, для поверхневого спілкування характерно домінування одногоз партнерів, при якому взаємодія скоріше є односпрямованим : другийсуб'єкту спілкування відводиться роль веденого (об'єкта). Іншими словами, він повиненпідкорятися і слідувати цілям ведучого.
Дляповерхневого типу спілкування характерні стандартизація дій,маніпулювання, монологізм.
Цікрайні варіанти - чисті типи спілкування - в своїх поєднаннях утворюютьвзаємопов'язану і різнорівневу систему, для елементів якої властивіскладні взаємопереходів. Вони показують, що людське спілкування(Взаємодія двох індивідуумів) диалогично, володіє власною динамікою таглибиною характеру прояву.
Функції спілкування
Під функціями спілкуваннярозуміються ті ролі і завдання, які виконує спілкування в процесі соціальногобуття людини. Функції спілкування різноманітні, і існують різні підставидля їх класифікації. Одним із загальноприйнятих підстав класифікації євиділення в спілкуванні трьох взаємозалежних сторін, або характеристик -інформаційної, інтерактивної і перцептивної.
Інформаційно-комунікативнафункція суспільства полягає в будь-якому вигляді обміну інформацією міжвзаємодіючими індивідами. Обмін інформацією в людському спілкуванні маєсвою специфіку. По-перше, ми маємо справу з відношенням двох індивідів, кожний зяких є активним суб'єктом (на відміну від технічного пристрою).По-друге, обмін інформацією обов'язково при...
