5]. Більшість дослідників відзначають двофазнийхарактер процесу перекладу, пов'язаний з наявністю в ньому первинної та вторинноїкомунікативної ситуації, в яких перекладач, в якості первинногокомуніканта, що сприймає і аналізує текст, виступає в роліінтерпретатора. У вторинній комунікативній ситуації вже читач перекладувиступає в ролі інтерпретатора, і для нього об'єктом є текст готовогоперекладу.
Переклад як процеспов'язаний з необхідністю зберегти зміст тексту оригіналу. Однак частоперекладач не стільки переводить, скільки зберігає новий сенс. Так, наприклад,зайвий суб'єктивізм як результат інтерпретації матеріально не відображено, а вперекладному тексті може набути цілком матеріальне втілення. І оскільки дляінтерпретатора-читача тексту перекладу цей текст уже є єдиноюданістю, він, як правило, не може і не береться судити про смислових зрушеннях,відбулися при перекладі. З щойно сказаного випливає проблемне питання,якому присвячено дослідження: В«тогоВ» чи автора ми читаємо в перекладі?
Зауважимо, що та чиінша ступінь смислового зсуву, неминуча при будь-якій інтерпретації, очевидно,також має місце при перекладі. Прикладом для цього можуть послужити текстиавтопереводов, зіставлення перекладу одного і того ж твору,виконаного різними перекладачами.
Метою перекладувиступає семантико-стильова близькість, тотожність тексту оригіналу (даліскрізь ТО) і тексту перекладу (далі скрізь ТП). Потрібно відзначити, що існуютьсхожі між собою поняття в теорії перекладу, в основі яких лежать поняття: відповідність,спільність змісту, смислова близькість ТО і ТП: це адекватність іеквівалентність. Різні дослідники, по-різному трактуючи ключове длятеорії перекладу поняття адекватності, відповідно, говорять і про різнікритеріях адекватності.
Якщо вважати, що адекватність - Таке В«співвідношення вихідного і кінцевого текстів, при якому послідовноврахована мета перекладу, але співвідношення, орієнтоване на переклад як процес, іщо вимога адекватності, на відміну від еквівалентності, носить немаксимальний, а оптимальний характер В»[Швейцер, 1973. С. 92 - 99], то хотілосяб запропонувати важливий критерій адекватності, що зв'язує процеси перекладу іінтерпретації - В«передача в перекладі ефектів смисловий багатоплановості нарівні цілісного тексту, ефектів, що виникають за рахунок уподібнення представленняпро текст на рівні лінійної зв'язності - іншому уявленню про текст на рівніоб'ємної цілісності В»[Псурцев, 2002. С. 26]. Іншими словами, адекватністьпередбачає максимально можливе збереження параметрів ТО:сюжетно-композиційних, лексичних, граматичних. Критерієм же адекватностібудемо вважати збереження в перекладі індивідуально стилістичного своєрідностіТО.
Що стосується еквівалентності ,то їй надавалося вирішальне значення в теоретичному описі перекладу тавиявленні його сутності. Згідно Дж. Кетфорду, текстовий перекладацькийеквівалент - це В«будь-яка форма мови перекладу, яка еквівалентна даній форміТО, тобто, відображення в ТП предметної або референціальной ситуації В»[Комісарів,2000. С. 18]. Еквівалентність перекладу можна розглядати на рівнізіставлення окремих форм.
Еквівалентність - цевідповідність приватним параметрами тексту, наприклад, на рівні морфології, або на рівнісинтаксису. Адекватність - це відповідність перекладу з ТО на рівні всьоготексту, тобто відповідність його індивідуальному стилю.
Важливо відзначити, що нанаш погляд абсолютної адекватності бути не може, тому що по-перше, коженперекладач - індивідуальність, і для нього важливо у творчості підкреслити своє В«ЯВ».І як результат, в перекладі присутня в більшій мірі індивідуальнийхудожній стиль перекладача, а не автора ТО. І внаслідок цього неминучіперекладацькі трансформації, які пояснюються не тільки, наприклад,неподібністю мовних структур, але й особистісними особливостями перекладача.
В«Перекладацькітрансформації це нечисленні і качественноразнообразние міжмовніперетворення, які здійснюються для досягнення перекладацької еквівалентності,всупереч розбіжностям у формальних і семантичних системах двох мов В»[Бархударов, 1975. С. 190].
Перекладацькатрансформація - це зміна формальних чи змістових компонентів ТО іТП. Будь трансформації формального плану ведуть до трансформаційзмістовного плану. Існують певні види перекладацькихтрансформацій: граматичні трансформації, на компонентному рівні, а такожтрансформації на референціального рівні. В граматичних перетворитьсяформальна структура висловлювання, але при цьому перекладач прагне не спотворитийого сенс. Що стосується трансформацій на референціального рівні (змінапредставлення ситуації, описуваної в ТО), то основною причиною тут єпозиція самого перекладача: вміння проводити філологічний аналіз ТО, бажаннязберегти в перекладі параметри идиостиля ТО.
Важливо згадати: О. В. Бондарко,характеризуючи денотативний аспект мовних значень, пов'язаний зі ставленнямодиниць системи мови до зовнішнього світу, зазначає, що В«з кожною формою пов'язанаособлива семантична інтерпретація розумового змісту В»[Бондарко, 1978. С.14]. Він включає в поняття семантичної інтерпретації розумового змісту,наступні аспекти: 1) вибірковість по відношенню до явищ позамовних світу,що відображається у свідомості людей; 2) модифікації понятійної основи змісту вісторично сформованих значеннях мовних одиниць; 3) поєднання денотативних таконнотатівних елементів значень; 4) поєднання експліцитних та імпліцитнихзмістовних елементів; 5) конкретно-мовні прояви семантичноїваріативності.
Існують деякітипові перекладацькі трансформації, характерні для референциального підрівнясемантичної еквівалентності. Для диференціації різних типів семантичноїтрансформації зручно скористатися традиційною схемою семантичнихвідносин, прийнятої в семасіології, де розрізняються метонимические іметафоричні відносини.
Також важливо сказати,що існує В«недотрансформірованний перекладВ», це переклад буквальний. Якзазначає А. В. Федоров, В«буквалізм завжди порушує або сенс ТО, абоправильність мови, на яку робиться переклад, або ж і те, й інше разом.Відтворюють форму у відриві від змісту або одні елементи форми у відриві відінших, і у відриві від змісту в цілому В»[Федоров, 1983. С. 115].
Таким чином,перекладацькі трансформації є по суті міжмовних операціямиВ«ПеревираженіяВ» сенсу.
1.2 ідіостиль: проблемавизначення
Основною метоюхудожнього перекладу ми вважаємо збереження ідіостилю. Ідіостиль(Індивідуальний стиль) - система змістовних і формальних лінгвістичниххарактеристик, притаманних творам певного автора, яка робитьунікальним втілений у цих творах авторський спосіб мовноговираження.
Термін В«ідіостильВ» співвідносимотакож з терміном В«ідіолектВ». У теорії художньої літератури відмінність міжними в загальному вигляді полягає в наступному. Під ідіолект певного авторарозуміється вся сукупність створених ним текстів у вихідній хронологічнійпослідовності (або послідовності, санкціонованої самим автором,якщо тексти піддавалися переробці). Згідно В. П. Григор'єву, підідіостиль розуміється сукупність глибинних текстопорождающіх домінант іконстант певного автора, які визначили появу цих текстів самев такій послідовності.
Поняття ідіостилю таидиолекта, які по-різному визначаються дослідниками і, відповідно, В«потрапляютьв різні ряди співвідношень з поняттями мови, тексту і В«мовної особистостіВ»знаходяться в останнім часом в центрі інтересу лінгвістичної поетики В»[Виноградов,1930. С. 175]. Це пов'язано зі зростаючим увагою, приділяє питанняміндивідуального мовного творчості.
В даний часпогляди на те, що таке ідіостиль, розрізняються досить широко. Так, В. В. Івановимвисловлювалася думка, що В«20 століття характеризується розвиткомВ« семіотичнихігор В», провідних в результаті до появи у однієї творчої особистості кількохмов В»[Іванов, 1988. С. 115]. Подібний погляд на ідіостиль оспорювався С. І. Гіндін,що стверджували, що за широким В«діапазоном мо...
