снюється двома причинами: історією формування, коли в семантичнійпам'яті лексеми затверджуються ознаки колишніх підходів і вживань, а такожповною невизначеністю місця дискурсу в системі категорій і модусівіснування мови [6, с. 46].
Дійсно,опис ознак і характеристик дискурсу як і його складових пов'язано зпоясненням різних процесів його породження та фукнкціонірованія. Цінністьмоделі дискурсу, запропонованої Т. ван Дейком, полягає у виявленні "комунікативногоподії "як складного єдності мовної форми, значення та дії [6,с.46].
Як зазначає Є. С.Кубрякова, "під дискурсом слід мати на увазі саме когнітивний процес,пов'язаний з реальним речепроізводством, створенням мовного твору, текстж є кінцевим результатом процесу мовленнєвої діяльності, що виливається впевну закінчену (і зафіксовану) форму [23, с.164].
При всьомурізноманітті визначень терміна в сучасних лінгвістичних дослідженняхважливий той факт, що більшість вчених акцентує увагу на ситуації спілкуванняяк необхідній умові появи вербального або/та невербального тексту.
"Безперечнимє той факт, що дискурс затверджує своє місце в системі категорійкомунікації перш за все через поняття "текст" (хоча таким текстомв чистому вигляді не є), а також через поняття "мова", а саместворенням певного комунікативного простору, де і відбуваєтьсякомунікативна подія, що породжує текст "[4, с.22-27].
Взаємозв'язок текстуі дискурсу розглянута в роботі В.Є. Чернавський "Дискурс влади і влададискурсу ". Під дискурсом В.Є. Чернавський розуміє текст (и) в нерозривномузв'язку з ситуативним контекстом: у сукупності з соціальними,культурно-історичними, ідеологічними, психологічними та іншими факторами,"Дискурс пов'язаний з системою комунікативно-прагматичних і когнітивнихцелеустановок автора, взаємодіючого з адресатом, що обумовлює особливу -ту, а не іншу-впорядкованість мовних одиниць різного рівня при втіленні втексті "[43, c.34].
Дискурсхарактеризує комунікативний процес, що приводить до утворення певноїформальної структури - тексту. Залежно від дослідницьких завдань дискурсв одному випадку позначає окреме конкретне комунікативне подія, віншому - має на увазі комунікативна подія як інтегративну сукупністьпевних комунікативних актів, результатом якого єзмістовно-тематична спільність багатьох текстів.
Останнєвизначення найбільш точно і органічно розкриває, на наш погляд, суть такихпонять, як економічний дискурс, науковий дискурс, дискурс реклами,освітній дискурс і пр.
Для такого підходудо дискурсивної аналізу істотно те, що він залишається в цілому в руслітрадиційного аналізу тексту та передбачає роботу з текстом. Початковим етапомв дискурсивному аналізі завжди є рівень конкретної мовної реалізаціїдискурсивного змісту, тобто рівень тексту. Його лінгвістичнаінтерпретація здійснюється в руслі традиційного лінгвістичного та стилістичногоаналізу.
Власнедискурсивний аналіз полягає в проектуванні на елементизмістовно-смисловий і композиційно-мовної організації текступсихологічних, політичних, національно-культурних, прагматичних та іншихфакторів.
З позиціїсоціолінгвістики виділяються два основних типи дискурсу: персональний іінституціональний. Наприклад, В. І. Карасик вважає важливим протиставленняособистісно-орієнтованого і статусно-орієнтованого дискурсу. Основнийознака особистісного, побутового дискурсу - прагнення вийти на особливий скороченийвид спілкування, близьку дистанцію - так організовується розмова про очевидне й легкопонимаемом. Інституційний дискурс - це спілкування в рамках статусно-рольовихвідносин, тобто мовленнєвий взаємодія представників соціальних груп абоінститутів один з одним [13, с.245].
Стосовно досучасному суспільству, лінгвісти виділяють наступні види інституційногодискурсу: політичний, дипломатичний, адміністративний, юридичний,військовий, педагогічний, релігійний, спортивний, науковий, сценічний,медичний, діловий, рекламний та масово-інформаційний. Цей список неє суворим або закріпленим, його можна змінити або розширити.
На наш погляд,інституціональний дискурс - це явище не тільки лінгвістичне, але йсоціальне. І тому існування і розвиток дискурсу, визначення йогокомунікативних механізмів і набору засобів вираження залежить від ситуаціїспілкування і вимог суспільства. Для аналізу дискурсу застосовується, як пише М.М.Миронова [27, c.18], метод дискурс-аналізу, що полягає у виявленні яквербальних компонентів, так і прагматичних чинників.
Практичнідискурси протікають в певних, широко розуміються історичних,ідеологічних, культурологічних, етнографічних та, що розуміються значновже, комунікативних ситуаціях і можуть бути досліджені в категоріяхлінгвістики з позицій загальної теорії комунікації.
Методилінгвопрагматики дозволяють вивчити характеристики ролей комунікантів, комунікативноїмети, комунікативно-прагматичні наміри адресанта, міжособистіснівідносини учасників комунікації, час та місце протікання ситуації.
Отже, можнасказати, що в лінгвістичній науці до теперішнього часу сформувалися дваосновних поняття дискурсу:
- дискурс яктекст, що актуалізуються в певних умовах і
- дискурс якдискурсивна практика.
Що стосуєтьсядосліджень дискурсу, то існує безліч підходів. До його вивчення вданій роботі обраний підхід, що характеризує дискурс як комунікативнийпроцес, що приводить до утворення певної формальної структури - текстуабо текстів. Аналіз дискурсу проводиться в руслі традиційного аналізу тексту таскладається з двох рівнів: рівня конкретної мовної реалізації дискурсивногозмісту, тобто рівня тексту і рівня проектування на текст психологічних,політичних, національно-культурних, прагматичних та інших факторів.
1.2 Мікро - та макрорівень освітнього дискурсу
Поняття дискурсу в контексті аналізу університетської освітивідіграє подвійну роль [41, с. 19]. З одного боку, дискурс є складовоючастиною самої освітньої подієвості, з його допомогою і на його основібудується комунікація в аудиторії. Будь когнітивна та гносеологічнапредметність знаходить статус освітнього знання тільки будучи включеною впевну дискурсивну практику. З іншого боку, дискурс як концептметодологічної стратегії може бути використаний не тільки для аналізунинішньої ситуації, але побудови певних практик в університетськомуосвіті. Дискурс, будучи своєрідною формою існування знання, задаєпевні параметри в цьому існуванні, формує певні вимогиі може служити критерієм в оцінці та обчисленні понятійного і змістовного апаратуосвітнього знання.
У першому випадкумова йде про дискурсі з позицій суб'єктивності, про форми присутності суб'єкта вйого мовою, про способи співвідношення з ним, його якісні характеристики.Оскільки з самого початку дискурс як термін був своєрідною легітимацієюсуб'єкта, його ролі, функцій, значення в існуванні культури. Дискурс, засуті, означає мову, який працює на території індивідуальноїсуб'єктивності. У цьому понятті набуває значимість і культурну цінністьмомент переведення об'єктивних істин в масштаби суб'єкта, це стає однією зрізновидів культурної подієвості. Аналізуючи цю сторону дискурсу восвіту, слід говорити про закони засвоєння практики дискурсу студентом,яке становить одну з форм його роботи зі знанням.
У другому випадку здопомогою цього поняття вирішується завдання демаркації в області самої цієїподієвості, розрізнення всередині когнітивного поля, змісту знання.Дискурсивне стан знання відображає певний рівень або ступінь йогомовної опрацьованості, затребуваності культурним, науковим, освітнімконтекстами. У цьому сенсі дискурс, який розуміється як форма роботи зі знанням,дозволяє пред'являти до змісту певні вимоги, задає своювласну дискурсивну практику верифікації освітньої цінності знання.
Традиційнодискурсу приписуються такі основоположні характеристики, як невідкладність,яка, як така, має природу події; можливість вибору - більше того,дискурс являє собою продовження вибору, за допомогою якого вибираютьсяодні значення і відкидаються інші; цей ...
