бога - в його непослідовності. Шес-
тов говорив: "Єдиний вихід там, де для людського
розуму немає виходу. Інакше навіщо нам Бог? "Необхідно кинутися в
Бога і цим стрибком позбутися від ілюзій. Коли абсурд інтег-
центрувати людиною, в цій інтеграції втрачається його сутність -
розкол.
Так ми приходимо до ідеї, що абсурд припускає рівновагу.
Якщо ж екзистенціалізм намагається перенести акцент на один з
компонентів тріади, тим самим порушується рівновага. Розглядає-
вання з такою спотвореної позиції інших компонент приводить до
висновку про немочі розуму.
Абсурд - це ясний розум, який усвідомлює свої межі.
Абсурдна свобода.
Людина бунтуючих бачить свої межі, але закриваючи очі на
природу абсурду, шукає найлегша шлях - борючись з власними
стінами, створює все нові стіни навколо себе. Не ставлячи своїм
життя ніяких питань, завжди приймає привід за причину про-
вихідного, не роблячи спроб бачити далі своїх стін.
Тут Камю говорить про стрибок. У різних видах цю ідею можна
знайти і у Р.Баха, у Бердяєва або К'єркегора. Варто на цьому ос-
тановила. "Від абсурдної людини вимагають зробити щось
зовсім інше - стрибок. У відповідь він може тільки сказати, що не
дуже добре розуміє вимогу, що воно неочевидно. Він же-
гавкає робити лише те, що добре розуміє. Його запевняють, що це
гріх гордині, а йому неясно саме поняття "гріха". Він відчуває
себе невиправно безневинним ... "Камю спрощує стрибок до терміна,
що означає будь-який відхід від проблеми, відхід від конфлікту. Питання про
те, що людина не в силах відкинути навіть під час стрибка,
коли вирішує обійтися без стрибка, але в стані "повної невин-
ності ", залишається відкритим.
І знову Камю повертається до проблеми самогубства, кажучи про
тому, що головне - це утриматися на гребені хвилі, між осоз-
наніем абсурду і стрибком. Самогубство - повна протилежний-
ність бунту, оскільки передбачає згоду. І, в той же час,
подібно стрибка, самогубство - згода з власними межі-
мі, але це два взаємовиключних виходу. З точки зору худож-
ника, ціну життя додає саме бунт. "Бунт постійна дан-
ність людини самого себе. "Так Камю переносить в повсякденний
досвід тему перманентній революції.
Проблема бунту приводить нас до думки про відсутність "свободи во-
загально ". Абсурд ж нам пропонує наступну альтернативу: або ми
не вільні, або повністю вільні. "Єдина доступна
моєму розумові і серцю свобода є свобода розуму і дії. А
смерть - єдина реальність. "
"Завтрашнього дня немає - відтепер стало підставою моєї свободи,"
- До речі, схоже на жіночу логіку. Абсурд вчить - головне не
якість, а кількість досвіду. Це призводить до відсутності ієрархія-
хии досвіду і до відсутності системи цінностей. "Побиває всі ре-
корди - як можна частіше стикатися зі світом. "Всесвіт абсурд-
ного людини - всесвіт льоду і полум'я.
Абсурдна людина.
"Абсурдна людина готовий визнати, що є лише одна мораль,
яка не відокремлює від бога: це нав'язана йому понад мораль
(Камю протиставляє їй власну мораль людини). Але аб-
сурдний людина живе як раз без цього бога. Що до інших мо-
ральних навчань, (включаючи імморалізм), то в них він бачить тільки
виправдання, тоді як йому самому не в чому виправдовуватися. Я ис-
ходжу тут з принципу його невинності. "Далі Камю говорить про
опастности комплексу невинності. "Достовірність бога. - ..
куди більш приваблива, ніж достовірність безкарною влас-
ти злодіяння. "Здавалося б, вибір нетруден. Але вибору немає, аб-
Сурдо не звільняє від вибору, він прив'язує до нього назавжди.
Абсурд показує лише рівноцінність наслідків будь-якого вибору,
якщо хочете, виявляє марність докорів сумління. "Можна
бути добродійним з примхи. "Чи зможе абсурд позбавити че-
ловека від цього замкнутого кола докорів сумління, коли
прагнення повернути невинність заважає аналізу "чистого вибо-
ра ", повертаючи людини до згоди з власними стінами?
Абсурдна розум готовий до розплати. "... - Для нього існує від-
ветственность, але не існує провини. Більш того він згоден,
що минулий досвід може бути основою для майбутніх дій. "
Єдина істина абсурду розкривається і втілюється в конк-
ної людях. Підсумком пошуків абсурдного розуму виявляються не пра-
вила етики, а живі приклади. У цьому, - може бути, головна гу-
маністіческая заслуга філософії абсурду. Жива людина завжди
значить для іншої людини багато більше, ніж усі придумані
"Істини". Ми говоримо про світ, в якому і думки, і життя позбавлені
майбутнього, тут для мистецтва вибрані лише ті герої, які
поставили собі за мету вичерпання життя.
Абсурдне творчість.
"У розрідженому повітрі абсурду життя таких героїв можуть
тривати лише завдяки декільком глибоким думкам, сила яких
дозволяє їм дихати. В даному випадку мова піде про особливе
почуття вірності. "Можна додати: і про почуття вірності автора
своїм героям, "вірності правилами битв". Дитячі пошуки заб-
венія і удовльствія відтепер залишені. Творчість, в тому сенсі,
в якому воно здатне їх замінити, є "переважно абсурд-
ная радість ".
Мистецтво є знаком смерті і в той же час примноженням
досвіду. Творити - означає жити подвійно. Тому ми і завершуємо
розбір тим даного есе звернувшись до виконаної пишноти і
в той же час дитячості всесвіту творця. Помилково вважати її
символічною, думати, ніби твір мистецтва може
розглядатися як притулок від абсурду. Твір мистецтва
вперше виводить наш розум за його межі і ставить лицем до лиця з
іншим. Творчість відображає той момент, коли міркування Прека-
ращается і на поверхню вириваються абсурдні пристрасті. У аб-
сурдном міркуванні творчість слід за неупередженістю та
розкриває її.
Хотілося б закінчити ще однією цитатою з есе: "Старе про-
тівопоставленіе мистецтва і філософії досить довільно.
Якщо розуміти його у вузькому сенсі, то воно просто помилково. Едінс-
ничих прийнятний аргумент зводиться тут до встановлення проти-
воречія між філософом, укладеним у серцевину своєї системи
і художником, що стоять перед своїм твором. Але, подібно
мислителю, художник втягується в свою роботу і в ній становит-
ся самим собою. Це взаємовплив творця і твори образу-
ет найважливішу проблему естетики. Між дисциплінами, які
створюються людиною для розуміння і любові, немає кордонів. "
ЛІТЕРАТУРА:
1.А.Камю "Міф про Сізіфе.Ессе про абсурд." Пров. Руткевич
в изд. "Сутінки богів", М. Политиздат, 1989.
