ослідували за Павлом' та Варнавою ... "(Дії,XIII, 42 і 43). "Вь Іконії вони (апостоли) увійшли разом в iудейскую синагогу іговорили так', що увірували безліч iудеев' і еллінов' "(Діян.XIV, 1). "Вони прийшли Вь Солуня, де була iудейская синагога. Павел' посвоїм звичаєм, ввійшов Кь нім 'і три суботи говорив з ними із' Писань, відкриваючиі доводячи їм, що мусів Христос постраждати й воскреснути із 'мертвих', іщо сей Хрістос є Iісус', Якого я проповідую вамь. І деякі із 'ніх'увірували і приєдналися Кь Павла і Сили, как' із 'еллінов' чтущіх' Богабезліч, Так і із 'знатних' женщін' чимало "(Діян. XVII, 1-4).
"Християнивзяли Септуагінта, як свою версію Старого Завіту, і її єдиновживали для проповіді і захисту своєї віри. При цьому християни приписували вПевною мірою богонатхненність перекладу Септуагінти, тому що її варіанти вперекладі провіденціальним допомагали християнським аргументам ... Септуагінтауглаждала шлях християнської місіонерської роботи серед язичників. Вона була тієюБіблією, яку перші провісники євангелія мали в руках, проходячи по всіммежам Римської імперії в перші десятиліття християнства, коли ще не булокниг Нового Завіту. Древнє іудейство Септуагінтою пропахав борозни для посівуєвангельських насіння в Західному світі ", - пише А. Дейсман у своїй книзі"Новий світ Нового Завіту".
Бачачи,яким потужним знаряддям служить Септуагінта для залучення до ненависного їмхристиянству людей, яких вони вже вважали своїми послідовниками, керівникиєврейства з усією силою зненавиділи Септуагінта, незважаючи на те, що це -єдиний переклад священних книг, офіційно схвалений єврейськоїрелігійної владою і досконалий сполученим подвигом всіх 12 колінІзраїлевих. Талмуд говорить: "проклятий день, в який Сімдесят старців перевелиЗакон на грецьку мову для єгипетського царя. Цей день подібний до того, в якийІзраїль створили золотого тільця ".
Томуу 2-му столітті по Р. X. єврейство створює нові пер
еклади Старозавітних книг нагрецьку мову.
Цепереклади Акіли, Симмаха і Феодотіона, зроблені протягом 2-го століття. У цихперекладах дуже помітна анти-християнська тенденція - намагання затемнитимесіанські місця в Старому Завіті, зробити їх менш ясно відносяться до ХристаСпасителю.
Вцей же самий час іудейство розпочало свою грандіозну роботу по реформіоригіналу Священного Писання - давньо-єврейського його тексту в ціляхвстановлення непорушності його. Ця реформа, що відбувалася з 2-го по 8-й століття, полягалав тому, що єврейські книжники, т. зв. масорети, тобто хранителі традиції, повизначеному перевіреного ними зразком переписували всі книги Святого Письма,призначені для синагогального читання, звіряли їх з букви в букву, вводячизаново пунктуацію голосних і розділових знаків. А потім, під страхом Херем -прокльони, заборонили євреям вживання яких інших варіантів СвященногоПисьма, окрім таким чином перевіреного. При цьому, в своїй роботі надєврейським текстом масорети теж всіляко намагалися зменшити ясністьмесіанських місць, що пророкують про Христа Спасителя.
Особливошироко відома боротьба навколо пророцтва св. Ісаї: "Ось Діва в утробі пршмет'і родіт' Сина "(VII, 14). У первинному тексті тут без сумнівустояло слово "бетулен" - Діва, що нині підтвердилося новітньої знахідкоюнайдавнішого манускрипту пророцтва Ісаї біля Мертвого моря. Святі 70толковніков перевели слово "бетулен" грецьким словом "Пароенос'" '.Між тим, єврейські книжники в свій массоретскій варіант замість словаБетулен-Діва поставили слово "га-альма" - молода жінка. І в перекладахАкіли, Шемахія і Феодотіона тут по грецьки стоїть слово "неаніс'" -молодиця, тобто молода жінка, незважаючи на те, що в цьому випадку пропадаєвесь сенс слів пророчих, на що вказували ще древні християнськіапологети: яким знаменням може бути зачаття і народження сина молодою жінкою,якщо це відбувається по всьому світу щодня?
Отже,з самої ранньої епохи Своєю історії Церкви Христової доводилося робити вибірміж декількома варіантами Святого Письма. І Церква зовсім ясно, німало ні вагаючись, з усіх варіантів віддала перевагу богодухновенияперекладу 70-ти, зробивши лише єдиний виняток: книгу пророка ДаниїлаЦерква виправила з перекладу Феодотіона, тому що в перекладі 70-ти тутпомічається занадто велика розбіжність з єврейським оригіналом. Цієїподробицею Церква зайвий раз показала, що Вона нічим, навіть авторитетомвисоко шанованих Нею святих древніх толковніков, не з'єднуваних, але вільнообирає і дізнається Своє Святе Письмо.
Церкванадзвичайно шанує переклад 70-ти - Септуагінта. Св. Іриней вважає, що святітолковніков були настільки ж вдохновляеми Духом Святим, як пророки і апостоли (Ір.3, XXI, 4). Св. Юстин Філософ в "Зверненні до греків", Тертуліан, св. Кипріян,блаж. Августин, Климент Олександрійський називають переклад 70-ти богонатхненним.Св. Василій Великий називає його славнозвісним в Церкві.
Церквавіддає перекладу 70-ти перевагу не тільки перед іншими перекладами, але і передєврейським оригіналом Старого Завіту.
Церкване довіряє єврейським оригіналом Старого Завіту, вірніше єдиноюзбереглася донині його формі - Масоретські, тому що протягом двохтисячоліть християнської історії єврейський оригінал зберігався в нехристиянськоїсередовищі, ворожою християнству, листувався нехристиянськими руками. Навіть, якщоне підозрювати злого наміру, то все таки ці нехристиянські переписувачі завждимогли помилятися, не знаючи таїнств християнської віри, і тому, не розуміючиповного сенсу тих священних книг, які вони переписували; могли завждизробити помилку, а зробивши її, не могли її усвідомити.
Міжтим, текст перекладу 70-ти зберігався в християнському середовищі, листувавсяхристиянами, знаючими повноту сенсу Святого Письма, а саме головне, всечас залишався під невпинним контролем Церкви - берегині Істини, непогрішностівиразниці Духа Святого.
Церквавизнає в Септуагінті не тільки авторитетний текст, але і склад СвященногоПисання визначає по Септуагінті. Септуагінта повністю зберегла намСвяте Письмо, а Масоретські традиція частково його втратила. Ми говоримо протак званих "канонічних" і "неканонічних" книгах СтарогоЗаповіту, канон яких, був визначений зборами єврейських рабинів в Іамне вНаприкінці 1-го або на початку 2-го століття по Р. X. Звичайно, Церква не могла прийнятидля Себе керівним цей канон, і замість нього, при визначеннібогодухновенности Священних книг, керується Своїми правилами: 85 правиломАпостольським, 33 ін Карфагенського Собору, 60 правилом св. Афанасія Великого, атакож стародавньої церковною традицією, яка вважає в Священному Писанні Старого Завіту50 книг. Єрусалимський помісний Собор 1672 року, постанови якого булипідтверджені одночасним йому Константинопольським Собором, а від імені РосійськоїЦеркви були підписані Її представником архімандритом Йосипом, говорить:"Неканонічні книги, нерозумно і злісно звані апокрифами, є незміннаі дійсна частина Святого Письма ".
ВсіСвяте Письмо Нового Завіту найтіснішим чином пов'язане саме зСептуагінтою. Багато місця Новозавітних книг будуть незрозумілі, якщо ми вЯк Старого Завіту будемо користуватися яким-небудь іншим варіантом. Наприклад,незрозуміла посилання св. ап. Павла в посланні до Євреїв (I гл., Б ст.) На псалом 96,7, де по массоретской традиції варто "вклоніться пред нім 'всі боги", втой час, як ап. Павло говорить: "нехай Йому вклоняться всі ангели Божш", якми і знаходимо в нашому тексті Септуагінти. Незрозуміла при зіставленні змассоретскім текстом посилання в промові св. ап. Якова в Діяннях (XV, 16) на пророкаАмоса. Посилання св. ап. Іоанна "кості ламати не будуть!" Немає в такому виглядів Масоретськом текст (тобто в подібному), але ці слова повною точності знаходятьсяу тексті 70-ти (Вих. XII, 10). Незрозумілі в массоретском тексті і слова Господнів так званому "первоевангеліі", в обітниці людям після гріхопадіння про те,що "Сім'я Жони сотрет' голову змія", яких слів немає у масо-ретов, ібагато іншого.
Алене тільки внутрішньо, а й зовні Новий Заповіт у своєму грецькому оригіналі тісн...
