не вбивство або відправлення каравану суден в плавання по всьому світу.
У значній своїй частині політична комунікація складає сферу компетенції спеціалізованих установ та інститутів, таких як засоби масової комунікації, урядові інформаційні агентства або політичні партії. Тим не менше вона виявляється у всякій обстановці соціального спілкування, від бесід віч на віч до обговорення в палатах національного законодавчого органу.
Сутнісною стороною політико-комунікаційних процесів є передача, переміщення, оборот політичної інформації. Під політичною інформацією розуміються відомості про політику, якими обмінюються (збирають, зберігають, переробляють, поширюють і використовують) "джерела" і "споживачі" - взаємодіючі, в суспільстві індивіди, соціальні групи, верстви, класи.
Політична інформація являє собою сукупність знань, відомостей, повідомлень про явища, факти та події політичної сфери суспільства. З її допомогою передаються політичний досвід, знання, координуються зусилля людей, відбувається їх політична соціалізація і адаптація, структурується політичне життя.
допомогою комунікації передається три основних типи політичних повідомлень: спонукальні (наказ, переконання); власне інформативні (реальні або вигадані відомості); фактичні (відомості, пов'язані з встановленням та підтриманням контакту між суб'єктами політики). Політична комунікація виступає як специфічний, вид політичних відносин, за допомогою якого домінуючі в політиці суб'єкти регулюють виробництво і розповсюдження суспільно-політичних ідей свого часу [5].
У сучасних дослідженнях політична комунікація розглядається як невід'ємний елемент політичної системи суспільства, частина суспільно-політичного Свідомість буття людини. У структуру політичної системи обов'язково входить інформаційно-комунікативна підсистема, яка встановлює зв'язки між інститутами політичної системи. Значення цієї підсистеми велике, бо люди, як відомо, здатні оцінювати дії, в тому числі і політично, лише за наявності певного обсягу знань та інформації. Якщо в демократичних суспільствах засоби масової інформації досить незалежні, то в авторитарних і тоталітарних вони повністю підпорядковані правлячій еліті.
Масова комунікація (або інформаційно-пропагандистська діяльність) є діяльність соціального суб'єкта з виробництва та розповсюдження соціально-політичної інформації, спрямованої на формування (стабілізацію або зміна) образу думок і дій соціального же суб'єкта. Ця діяльність здійснюється при посередництві специфічних соціально-політичних інститутів - засобів, органів масової інформації. Їх роль зараз розглядається і в іншому аспекті.
До тих пір поки весь потік інформації був переважно офіційним і односпрямованим - преса, радіо, телебачення інформували читачів і глядачів про вжиті десь рішеннях і подіях і тим самим впливали на аудиторію, термін засоби масової інформації і пропаганди був абсолютно точним. В останній час стали приділяти більше уваги механізмом зворотного зв'язку - реакції публіки на побачене і почуте. Передача інформації перетворюється тим самим у комунікацію, взаємний обмін, спілкування з аудиторією. Тому суб'єкт масової інформації правильніше буде теж називати суб'єктом масової комунікації. Це логічніше також ще й тому, що масову інформацію сьогодні пов'язують в основному із коштами, які її поширюють - Печаткою, радіо, телебаченням, хоча маси виробляли соціальну інформацію на Протягом усього свого історичного розвитку. Адже журналістика або ЗМІ - це всього лише невелика, хоча й істотна частина масових інформаційних процесів. Це елемент в системі засобів масової комунікації (ЗМК), куди входять всі види масового спілкування - і технічні, і усні.
Значне місце в системі СМК займає міжособистісне спілкування - Той мікрорівень масової комунікації, який має суттєвий вплив на його макрорівень - телебачення, радіо, кіно, лекційну пропаганду і т.д. Адже інформація офіційного суб'єкта масової комунікації приймається і успішно засвоюється людьми тоді, коли вона позитивно оцінена неофіційними суб'єктом, підтримана ім. Будь-яке важливе повідомлення, як правило, обговорюється і отримує свою оцінку в родині, трудовому колективі, неформальній групі. Саме ця оцінка, позиція близьких людині людей найбільше впливає на його ставлення до тих чи інших офіційних джерел інформації [6].
Якщо у аудиторії складається стійке негативне ставлення до офіційної інформації, наприклад, через замовчування ЗМІ окремих фактів, проблем, то на ефективність і дієвість засобів масової інформації в цьому випадку розраховувати не доводиться. Іншими словами, міжособистісне спілкування служить фільтром для засвоєння офіційної інформації, дає їй свою оцінку і має вирішальне значення в політичному орієнтуванні особистості.
Комунікація в значній мірі залежить від соціальних, політичних і технічних умов її розвитку. У системи СМК обов'язково входять тексти (від матеріально не закріплених до матеріально закріплених в символах, знаках, образах, звуках) і аудиторії цих коштів: від малих сконцентрованих до чисельно великих, розосереджених.
Природна комунікація характеризується прямим зв'язком між комунікаторами і наявністю "живого" тексту, який може зазнавати змін в залежності від моментальної реакції відносно невеликий за розміром аудиторії; технічна - наявністю матеріально-закріпленого тексту, відсутністю прямого зв'язку між комунікаторами і наявністю чисельно великих розосереджених аудиторій.
Рівень розвитку системи засобів масової комунікації, особливості їх використання досить повно характеризують соціально-інформаційну базу політичної культури, її пріоритетні цілі. У свою чергу домінуюча політична культура як би "задає" політико-комунікативним процесам систему ціннісних орієнтації, правил, зразків функціонування.
Масова комунікація, охоплюючи все різноманіття соціальних зв'язків - міжособистісних, масових і спеціальних, відображає і виражає культурні цінності суб'єктів політики; несе в собі соціально-політичну інформацію як зміст, включаючи процеси обміну цим змістом, а також семіотичні та технічні засоби, використовувані в цих обмінах, і технічні канали цих обмінів [7]. Комунікатори при масовій комунікації цілеспрямовано формують масову аудиторію, масова комунікація має на увазі також тісні розвиваються взаємозв'язки всередині маси, в свою чергу впливає на комунікаторів.
У загальному випадку мають місце всебічні комунікативні зв'язки і відносини, які нерозривно пов'язані з політичною і загальною культурою суспільства.
1.2 Функції політичної комунікації
Останнім часом політична комунікація розглядається як функціональний елемент політичної системи суспільства, який забезпечує взаємозв'язок між іншими її компонентами. Але в той же час політична комунікація виступає і як процес, як безпосередня діяльність політичних акторів з виробництва і поширенню політично значимої інформації, спрямована на формування (Стабілізацію або зміна) образу думок і дій інших соціальних суб'єктів.
Основними функціями політичної комунікації є [8]:
поширення ідейно-політичних цінностей, знань про політику, політичне інформування;
інтеграція та регулювання політичних відносин;
формування громадської (політичного) думки;
поширення політичної культури, її розвиток у індивідуумів;
політико-культурний обмін;
підготовка громадськості до участі в політиці.
Підсистема політичної комунікації, виконуючи ряд специфічних функцій, пов'язаних з управлінням різноманітними процесами інформаційного впливу і взаємодії у сфері політики, наданням їм певної спрямованості з метою забезпечення ефективного політичного керівництва суспільством, збору і обробки даних, необхідних для прийняття політичних рішень і оцінки їх наслідків і т.д., одночасно виступає в якості компонента, що забезпечує гомеостатичні стійкість політичної системи як цілісного утворення, що знаходиться...
