рактуються як перемога матеріального над ідеальним, - як визнання того, що ідеологічні стимули не змогли замінити матеріальних і для цілей досягнення успіху слід апелювати до нижчих форм особистої вигоди. Однак глибокі вади соціалістичної економіки були всім очевидні вже тридцять чи сорок років тому. Чому ж соцкраїни стали відходити від централізованого планування тільки в 80-х? Відповідь слід шукати в свідомості еліти та її лідерів, які вирішили зробити вибір на користь В«протестантськогоВ» благополуччя і ризику і відмовитися від В«католицькоїВ» бідності і безпечного існування. І це ні в якому разі не було б неминучим наслідком матеріальних умов, у яких ці країни перебували напередодні реформи. Навпаки, зміна відбулася в Внаслідок того, що одна ідея перемогла іншу.
Ідею В«кінця історії В»в аналізованій статті Ф. Фукуяма обгрунтовує не тільки з історико-наукової точки зору, але і з суспільно-історичної точки зору. Він виводить її з перемоги лібералізму над фашизмом і комунізмом. Так, з приводу останнього він міркував, що набагато більш серйозним був ідеологічний виклик, кинутий Лібералізм другої великої альтернативою - комунізмом.
Т.к., ліберальному суспільству притаманне фундаментальне нерозв'язне протиріччя: це - протиріччя між працею і капіталом. Згодом воно служило головним звинуваченням проти лібералізму.
В«Озираючись тому, ми, що живуть в століття старості людства, могли прийти до наступного висновком. Жоден режим - жодна В«соціоекономічні системаВ» - не може задовольнити всіх і всюди, в тому числі і ліберальна демократія. Питання не в неповноту демократичної революції, тобто не в тому, що блага свободи і рівності не були розповсюджені на всіх людей. Незадоволеність свободою і рівності. Таким чином, ті, хто залишився незадоволеним, завжди будуть мати потенціал запустити історію заново В»[5]. Але дозволити це протиріччя, з точки зору Ф. Фукуями, західному лібералізму нічого не варто. Із завидною легкістю він оголошує, що класовий питання успішно вирішене Заходом. Американський капіталізм для Ф. Фукуями, незважаючи на його деякі шорсткості - вінець створення. Він пише: В«Це не означає, що в Сполучених Штатах немає багатих і бідних або що розрив між ними в останні роки не збільшився. Однак коріння економічної нерівності - не в правовій і соціальній структурі нашого суспільства, яке залишається фундаментально егалітарним і помірно перерозподільним; справа швидше в культурних і соціальних характеристиках складових його груп, які дісталися у спадок від минулого В»[6]. Інакше кажучи, що розрив між багатими і бідними з часом стає в США все більше і більше винен не капіталізм, а самі багаті і бідні. Тут можна припустити, що багаті тут трохи винні бідних, бо на їхньому боці влада, яка могла б, зрештою, прийняти таке чудове законодавство, яке остаточно перетворило б Америку в земний рай.
На цій оптимістичній ноті ми закінчимо роботу до статті Ф. Фукуями В«Кінець історії?В». Тим більше що і сама ця стаття написана у вельми оптимістичному дусі з однієї причини. Ось як вона формулюється самим автором: "... події в Радянському Союзі -В« батьківщині світового пролетаріату В»- забивають останній цвях в кришку труни з марксизмом-ленінізмом В»[7]. Ось що він на самій-то справі мав на увазі, кажучи про В«кінець історіїВ». Але, привид комунізму таки і досі бродить не стільки по Європі, скільки по Азії. Ось чому Китай для них - найбільше більмо на оці. Але привид комунізму бродить, як не дивно, і по свідомості Ф. Фукуями. Ось чому він і видав США за безкласове суспільство, а адже безкласове суспільство і є комунізм. Позбутися від цього привиду можна тільки одним способом - замінити його на інший привид - привид ліберального капіталізму.
Зрозуміло, що Фукуяма має на увазі конкретну історію Заходу, і навіть точніше: історію Нового часу. Однак справа в тому, що історія Заходу - це єдина готівкова історія, оскільки Російська історія, якщо і не скінчилася, у всякому разі, насильно перервана на невідомий термін. Сьогодні Фукуяма закликає до мирного і поступового перебудови світу. Це послідовно випливає з його поглядів: лібералізм і демократія мають охопити весь світ як гниття, як цвіль. І тільки так вони здатні перемагати. Насильницькі дії шкідливі, оскільки викликають відповідну самоорганізацію.
2. Концепція С. Хантінгтона В«Зіткнення цивілізаційВ»
Влітку 1993 року в журналі В«Foreign Affairs В» була опублікована стаття Самюеля Хантінгтона, озаглавлена ​​«dzткнення цивілізацій?В». Тоді ця стаття викликала великий ажіотаж по всьому світу. У цій статті Хантінгтон висував свою концепцію розвитку світу після закінчення холодної війни, основною ідеєю якої було те, що головними гравцями на світовій арені відтепер стануть не держави і уряду, а цивілізації, які можуть містити в собі до декількох десятків держав. Основними причинами воєн будуть не економічні чи політичні інтереси, а культурні зіткнення. Ідеологія, що мала величезний значення в XX столітті поступається місцем культурі, як головної домінанти світових геополітичних процесів. Межі протистояння різних блоків будуть визначатися не приналежністю до якогось із трьох світів, а приналежністю до тій чи іншій культурі, спільності.
Хантінгтон вважав, що створена ним система світового розвитку і міжнародних відносин - концепція В«Зіткнення цивілізаційВ» - є кінцева фаза стадіального розвитку глобальних конфліктів в сучасності. Після закінчення Тридцятилітньої війни (1618-1648 рр..) Та підписання Вестфальського мирного договору, який оформив сучасну міжнародну систему, в Європі, як західної, так і в східній, конфлікти розгорталися головним чином між правителями держав, прагнули примножити могутність своєї країни всіма можливими способами, в тому числі і шляхом приєднання нових земель.
В результаті цього процесу утворилися досить потужні держави, які стали потім національними. У зв'язку з модернізацією суспільства і як наслідок розвитку самих держав вже самі нації стали визначати курс політики країни, як зовнішньої, так і внутрішньої. За точку переходу Хантінгтон приймає 1793, Велику Французьку Революцію. Цей світовий геополітичний уклад зберігався аж до кінця першої світової війни. З кінцем першої світової війни і завершення революцій в Росії та Німеччині, зіткнення націй поступилося місцем конфлікту ідеологій. Головними гравцями на світовій арені тепер стають три ідеологічних табори - Лібералістіческій, комуністичний і націоналістичний. Після закінчення другої світової війни і поразки Німеччини почалася сутичка двох ідеологій: комуністичної та ліберально-демократичної, або, так звана, В«холодна війнаВ». Ні СРСР, ні США не були нацією-державою в класичному розумінні цього терміну, тому цей конфлікт є ні що інше, як конфлікт ідеологій.
Хантінгтон вважає, що всі вище викладені етапи розвитку світу і міжнародних відносин є В«громадянські війни ЗаходуВ», оскільки в докладному розгляді кожного етапу можна помітити тенденцію до абсолютизації і без того величезної ролі Заходу (Європи, перш за все) у всіх світових конфліктах. Апогей абсолютизації Заходу в світовому геополітичному просторі настав в сучасності і потребує дозволу. Дану ситуацію прогнозував ще Шпенглер у своїй праці В«Занепад Європи В»і зараз Захід готовий відмовитися від багато чого з метою зберегти нинішнє, що втрачається, вплив у світі, зокрема Захід частково готовий поступитися своєю ідеологією. Однією з таких жертв можна назвати ідею європоцентризму, яка все частіше поступається місцем іншим підходам розгляду історичних та геополітичних процесів світу. Концепція В«Зіткнення цивілізаційВ» є однією з таких В«поступокВ», спрямована на продовження домінування Заходу в земній політиці. Доказом, нехай і непрямим, цьому служить, можливо, не до кінця озвучена в трактаті Хантінгтона, але вкрай практична мета даної теорії: поліпшити процес прогнозування геополітичної ситуації для провед...
