і всебічний розвиток В«другийВ» тіньової економіки в В«соціалістичнихВ» країнах в 1970-1980-х породило ряд концепцій, що відкидають думку про радянському тоталітаризмі. Відкривши найширшу поширеність тіньової економічної діяльності при В«соціалізміВ» (практично кожне радянське підприємство займалося в тій чи іншій мірі незаконною діяльністю), західні радянологи прийшли до висновку, що економіка СРСР епохи В«застоюВ» вже була своєрідною модифікацією змішаної економіки - під ширмою тотального планування ховалися тіньові ринкові відносини. Ця тіньова економіка була не тільки антитезою централізованого контролю, але і своєрідним клапаном від соціального тиску, сурогатом ринку. Узагальнюючи ці спостереження, російський економіст Віталій Найшуль робить висновок про формування в брежнєвський період В«Бюрократичного ринкуВ», де товарами ставали не тільки дефіцитні продукти, але і скоригований план для підприємства, посади, нагороди, звання, відрядження за кордон і т.д.
Поряд з проринкову інтерпретаціями радянської В«другоїВ» економіки висловлюється думка, що насправді В«брежнєвізмВ» був не В«бюрократичним ринкомВ», а В«Клановим соціалізмомВ» - системою неформальних відносин особистої залежності, в якій основну роль грали не ділові якості тієї чи іншої особи, а ступінь його відданості та наближеності до якої-небудь групи пануючої еліти. Інакше кажучи, радянська тіньова економіка, як і легальна, також розвивалася за принципами адміністративно-командної системи. У пострадянській Росії В«клановий соціалізмВ» трансформувався в В«клановий капіталізмВ»: успіх і безпеку в світі бізнесу як і раніше більшою мірою залежить від прихильності можновладців, ніж від професійної кваліфікації. Одним з результатів такої організації бізнесу стало широке поширення комерційних економічних правопорушень (Наприклад, недобір податків в середині 1990-х досягав, за деякими оцінками, 40%). І як наслідок збільшення масштабів тіньової економіки (див. додаток 2).
Хоча В«БілокомірцеваВ» тіньова економіка найбільш бурхливо розростається в умовах разлагающейся командної економіки, державний сектор ринкового господарства теж не вільний від неї. Наприклад, корупція є бичем практично всіх країн світу. Крім того, в комерційному секторі ринкового господарства існують такі види тіньової економічної діяльності, яких не могло бути в державному секторі [6].
В«білокомірцевоїВ» форми тіньової економічної діяльності в комерційному секторі ринкового господарства
Ще в 1949 американський кримінолог Едвін Сатерленд сформулював концепцію В«Злочинності серед людей у ​​білих комірцяхВ», згідно з якою прихована, протиправна діяльність фактично є невід'ємним компонентом повсякденної ділової практики В«великого бізнесуВ». Проаналізувавши статистику судових процесів за звинуваченням 70-ти найбільших нефінансових корпорацій США в порушення господарського законодавства, Сатерленд виявив, що їм було винесено 980 обвинувальних вироків (у тому числі 307 - за порушення свободи торгівлі, 222 - за порушення зобов'язань, 158 - за порушення норм трудового законодавства) - в середньому по 14 на кожну корпорацію. Це дозволило йому зробити парадоксальний висновок, що великі фірми є свого роду В«Ідеальними злочинцямиВ»: вони навмисно, організовано і систематично (Подібно рецидивістам) порушують в широких масштабах правові норми, що не заважає їм зберігати престиж у діловому світі [6, 7].
Подальше вивчення тіньових сторін бізнесу в розвинених країнах підтвердило відносну хиткість меж між злочинним і законослухняним поведінкою. Фахівці виділяють шість основних видів економічної злочинності:
- порушення правил конкуренції - комерційні хабара, порушення антимонопольного законодавства, промислове шпигунство;
- порушення прав споживачів - помилкова реклама, випуск недоброякісних товарів;
- порушення прав найманих працівників - невиконання трудових контрактів, недотримання норм техніки безпеки;
- порушення прав кредиторів - зловживання позиковим капіталом (помилкові банкрутства, шахрайство з субсидіями і ін);
- порушення прав держави - приховування доходів від податків, екологічні злочину [12].
Багато з цих порушень стають настільки буденними, що, по суті, перестають сприйматися як відхилення від норми. Наприклад, такий тип підкупу посадових осіб як В«прискорюютьВ» хабара - плата за виконання взяткополучателем своїх прямих посадових обов'язків (наприклад, плата митникам за більш швидке розмитнення партії товарів) - стало в пострадянській Росії вважатися звичайним елементом ділового життя. Сплачуються при зарубіжних угодах комісійні винагороди (В«чайовіВ») в США навіть дозволено віднімати з оподатковуваних сум. Злочинним в Америці вважається застосування лише В«гальмуютьВ» хабарів - їх дають, щоб посадова особа В«пригальмувалоВ» виконання своїх прямих обов'язків (наприклад, щоб митник пропустив контрабанду). Ще більш тонка грань між законним поведінкою та правопорушенням виникає при сплаті податків: розрізняють В«уникнення (avoidance) податківВ», коли платник податків законно використовує недоліки законодавчих норм, щоб зменшити податкові платежі, і кримінально карається "ухилення (evasion) від податківВ», коли платник податків просто приховує справжню величину своїх доходів. Хитрування податкової поліції, яка прагне присікти В«ухилення від податківВ», наштовхуються на спритність фахівців з фінансів, спокушених в пошуку законних В«лазівокВ» [11].
2. Основні закономірності розвитку В«сіроїВ» тіньової економіки
Неформальний сектор економіки був відкритий дослідниками В«третьогоВ» світу в кінці 1960-х; пізніше схожі явища були виявлені спочатку в розвинених країнах Заходу, а потім в соціалістичних і постсоціалістичних державах. У всіх сучасних суспільствах В«сіраВ» тіньова економіка має деякі спільні риси.
Неформальне виробництво засноване на застосуванні не капітало -, а трудомістких технологій: для придбання складної техніки необхідний доступ до кредиту, а, найголовніше, її майже неможливо застосовувати скритно від очей державних чиновників. Зайняті в неформальному секторі володіють в основному одним капіталом - В«людськимВ»; тому їх виробництво концентрується головним чином у сфері послуг, а також у виробничій сфері з простими технологіями. Наприклад, в Італії 1980-х В«НеформалиВ» виробляли понад 33% комерційних послуг (в т. ч. 65% послуг у готельній справі і комунальній сфері, 50% ремонтно-відновлювальних робіт), але лише трохи більше 10% промислового виробництва.
Для неформального сектора характерна роздробленість, високий ступінь конкурентності. У цій сфері можуть існувати й підпільні майстерні і навіть міні-фабрики, але основну частку В«фірмВ» складають підприємства чисто сімейного бізнесу або індивідуальна зайнятість (наприклад, В«лівіВ» таксі). Концентрація в неформальному бізнесі утруднена - в силу не стільки технологічних факторів, скільки через швидке збільшення трансакційних витрат (насамперед, необхідності відкуповуватися від охоронців порядку).
Неформальний бізнес характеризується також високим ступенем уразливості: немає стабільних замовлень, неможливо страхування, захист прав власності. Тому зайняті в цій сфері отримують досить нерегулярні і часто вельми низькі доходи.
Поряд із загальними рисами слід виділити особливості, характерні для якісно різних товариств.
Найбільш масштабно неформальний сектор представлений в країнах, що розвиваються, де тіньова зайнятість часто стає основною стратегією виживання бідних верств населення, причому її зростання обганяє зростання легальної зайнятості. Некваліфіковані працівники (В«працююча біднотаВ») забезпечують виробництво і реалізацію дешевих товарів і послуг першої необхідності для потреб настільки ж небагатих покупців.
Якщо раніше основною причиною розростання неформального сектора в В«третьому світіВ» вважалася слабкість загального економічного розвитку, яка не забезпечує зайня...
