их відносинах
гуманітарний міжнародний доктрина інтервенція
Основною проблемою в організації гуманітарних інтервенцій є відсутність чітких юридичних правил, і, на жаль, після операції в Косово, необхідність санкцій ООН на втручання вже не здається такою нагальною. Прикладом цього може служити В«Гуманітарна війнаВ», розв'язана Сполученими Штатами в Іраку. Військове вторгнення США на територію Іраку і зсув діяв там політичного режиму створило прецедент, в результаті якого виникла потреба в кодифікації даного явища з точки зору норм міжнародного права, і до справжнього моменту ця потреба так і не задоволена.
Очевидно, що, до жаль, більшість миротворчих і гуманітарних операцій проводиться швидше з причин національних державних інтересів, а не згідно з новими міжнародним нормам, пише канадський дослідник С. Ніл Макфарлей. І світової політики. тривалим процесом. Основною перешкодою На думку держав. людини.
Таким чином, в У такій ситуації
2. Правові
У статті 2
Правда,
Існують
Поряд зі ситуації.
Якщо
Таким очікувалося. І якщо
друге, як Тому навіть Відомо, зокрема, що ПричомуОН, включаючи попереджувальні дії цієї організації, операції по підтримання миру, постконфликтного миростроительства та ін Потрібні, очевидно, і певні організаційні рішення, що стосуються ООН, її Ради Безпеки та інших інститутів, включаючи силову компоненту миротворчої діяльності ООН. Але це тема для окремої серйозної розмови.
І потрібно відзначити, що ООН вже почала роботу з удосконалення своїх миротворчих механізмів.
Так, в 2000 році була створена спеціальна група експертів по операціях ООН на користь миру, яку очолив заступник генерального секретаря ООН Л. Браха. Перед цією групою було поставлено завдання - проаналізувати миротворчий досвід ООН (Включаючи і причини невдалих операцій останніх років - у Боснії і Герцеговині та особливо в Руанді в 1994 році, де в результаті міжплемінний ворожнечі загинули близько 800 тисяч чоловік) і виробити рекомендації щодо підвищення миротворчого потенціалу ООН та реформуванню її операцій з підтримання миру. Грунтовний і прагматичний доповідь цієї представницької групи (т.зв. В«доповідь БрахаВ») був представлений ООН до Саміту тисячоліття.
Таким чином, гуманітарне втручання є безумовною прерогативою ООН і хоча вже зараз можна чути різні дискусії про слабкість ООН та її недієздатності, і це навряд чи може сприяти стабілізації світової політики. Рада безпеки ООН є єдиним органом уповноваженим приймати рішення під області загальносвітової безпеки, і спроби інших організацій взяти на себе ці функції не ведуть до позитивного результату, оскільки альтернативи ООН поки немає.
2.2 Гуманітарні інтервенції НАТО
Свої підходи до проблеми гуманітарного втручання, відмінні від узаконених ООН і її Радою Безпеки, пропонуються (і вже практикуються) провідними країнами НАТО на чолі з США. Ці підходи не лише пройшли апробування у ряді регіонів (у найбільш повному вигляді в 1999 році у війні НАТО проти Югославії, в 2003 році під час вторгнення в Ірак, в даний час в Лівії, де події, ймовірно, будуть розвиватися по косовським сценарієм), країнами НАТО була зроблена спроба юридично закріпити втручання у внутрішні справи суверенних держав з використанням гуманітарних прийменників в офіційних документах Північноатлантичного альянсу, прийнятих на Вашингтонському саміті в квітні 1999 року.
Так, за словами Б. Клінтона, відтепер В«такі операції, як югославська, стають однією з типових задач НАТО. Члени спілки заявляють, що тепер для посилення власної безпеки вони повинні бути готові діяти не лише на території країн - учасниць, а й на територіях як географічно, так і по суті пов'язаних з НАТО В».
Запобіганню конфліктів і врегулювання криз присвячений розділ в Стратегічній концепції Альянсу. Ці завдання для В«нового альянсуВ» визначені в ній як першорядні. Альянс повинен бути в постійній готовності В«сприяти ефективному запобіганню конфліктам та брати активну участь у врегулюванні кризових ситуацій, включаючи операції з реагування на кризи В»(ст. 10). При цьому військові можливості блоку В«складають основу здатності альянсу при всіх ймовірних обставин запобігати конфліктам і врегулюванню криз на основі операцій з реагування на кризи, не підпадають під Статтю 5 Вашингтонського договору В», тобто за межами території НАТО (ст. 29). В«У цьому контексті, - підкреслюється в ст. +31 Стратегічної концепції, - НАТО нагадує про свої ... рішеннях щодо операцій з реагування на кризу на Балканах В». Відповідно, ставиться завдання збройним силам НАТО, які В«повинні бути готові до участі в запобіганні конфліктів та ведення операцій по реагуванню на кризи поза статтею 5 Вашингтонського договору В»(ст. 41).
Так, всі нинішні дії США в Відносно інших країн повністю відповідають рішенням, прийнятим на ювілейній сесії Ради НАТО у Вашингтоні в розпал війни проти Югославії. Ці рішення, всупереч Статуту ООН, надають НАТО право на В«гуманітарну інтервенціюВ» в будь-яку країну світу, в разі, якщо цей блок вважатиме, що там порушуються права людини. Природно, що обом термінам - В«права людиниВ» і В«гуманітарна інтервенція В»США може сьогодні надавати як завгодно розширювальний сенс. І НАТО на чолі з США активно користується такою можливістю, здійснюючи В«Гуманітарні інтервенціїВ». Все це продиктовано наступним рядом причин:
перше, США аж ніяк не мають наміру упускати лідерства в європейській військовій сфері - причому не тільки в НАТО, що само собою зрозуміло, але і в наміченої конкуренції з озброєними силами, створюваними Євросоюзом в рамках європейської політики в галузі безпеки і оборони і призначеними для швидкого реагування в разі кризових ситуацій. Як і свого лідерства в реалізації концепції гуманітарної інтервенції, що дозволяє, серед іншого, забезпечувати інтереси США в оголошених ними життєво важливих зонах (які, як відомо, охоплюють вже територію Кавказу і Прикаспію), а при необхідності - силове прикриття експансії американських компаній в їх боротьбі за ринки збуту і джерела сировини, стратегічно важливих трансконтинентальних комунікацій.
Так, Г. Кіссінджер у статті В«Наше короткозоре бачення світу В»(газетаВ« Вашингтон пост В», 10.01.2024) визнає, що США як В«оплот стабільностіВ» В«виступають посередником у вирішенні ключових проблем в гарячих точках і направляють війська по всьому світу з миротворчими місіями, які поступово переходять у здійснення майже постійної окупації В».
друге, Сполучені Штати в Внаслідок серії безперервних балканських війн і збройних конфліктів забезпечили не лише своє постійне військову присутність в цьому, ще недавно нейтральному регіоні, але й практично повний контроль над стратегічно важливими Балканами, використання розвиненої і зручною військової інфраструктури (аеродроми, морські порти, бази зберігання та ін.) Цю ж тенденцію можна спостерігати і в інших регіонах, де США брали активну участь в силових акціях гуманітарного характеру.
третє, як не парадоксально це звучить, але з збройних конфліктів, малих локальних і В«гуманітарнихВ» воєн Сполучені Штати можуть витягти і витягують чималу фінансову і економічну вигоду. Це пов'язано з цілим рядом факторів. Наприклад, таких як: вигідне (не тільки в стратегічному, але й в економічному відношенні - за рахунок зниження витрат) розміщення своїх заморських сухопутних, авіаційних і морських угруповань в Внаслідок В«переможнихВ» миротворчих кампаній; отримання можливості В«диспетчеризаціїВ» потоків капіталів, енергетичних ресурсів, туристичних потоків з метою створення сприятливого для економіки США кон'юнктури і конкурентного середовища; доступ до більш дешевих джерел сировини та енергоресурсів, встановлення контролю над ними і т.д. І США, схоже, не упускають можливості отримати максимальні дивіденди від таких конфліктів, в тому числі від В«гуманітарних війнВ». Хто виграв більше від війни в Югославі...
