, хто боровся з аварією. (Мабуті, самє ці її слова використан Як Назв Антології літератури на тему Чорнобиля, Що з'явилися напрікінці 1988р.). Поетка звертає велику Увага на дітей - НЕ Тільки рятування ДІТЕЙ, альо віховування, щоб НЕ булі смороду нацією трутнів, "народу баласт, фарісеїв фатальним ". Рівночасно відчувається страх за майбутнє, навіяній картиною про літо 1988 року: "Літо тривоги й мужності - Київ без дітлахів".
Повік носити нам карб тихий днів, коли не стало У Киеве ДІТЕЙ, ДІТЕЙ малих.
Картина Йовенко про відсутність дітей - емоційно недоговорити, альо найбільш далекосяжна у турботі про біологічне майбутнє. Тому поетка повторює, Що її поема без героя, бо герой - ції народ; вон кож обурена на академіків, Що віправдуваліся стереотипні фрази "Наука вімагає жертв". Які невидимі жертви давши народ, - про Це нагадує Ірина Мироненко, коли закідає, що В»стаємо духовно Зозуля", і ставити на одному рівні ефект розщеплення атома и прістрасті з залишкової результатом: "Отак своїй земли у душу плюнути! ". Підкінення чужого, підсуненого, Що відсуває солов'їв, щоб Було Місце Зозуля, вкінці мусить поставіті питання людіні: "Куди ти зібрався и Звідки прийшов? "Питання перед пошкодженню, в годину, коли" кінця Століття Вже сяга дорога, в серцях - зоря-полин, полин-трава ".
Жертвами стали не Тільки відомі Герої та діти, альо ї природа, земля: "грунт пручається, голосить ...". Тому Йовенко каже науковців творити "Цівілізації портрет, Що Збережи незайману природу".
Мабуті, найбільш екстремній, а при тому домінуючій кількома Своїми поетичній образами, вірш Наталки Білоцерківець "Травень". У неї природа набірає позалюдського обмеження годині, немов позаісторічній маштаб и перспектива:
Так, и мі перейшлі Цю трівожну весну,
Всіх Такий підхід
Цей природи ".
-->>
и Волосся
аварії.
ВІРШ
У вступі
Серед А людей.
Інші Та
Підхід
У болю.
Порівнюючі
Розділ 2. Тема І жанрів. Альо
Під годину
ЦяЦвях засаджено в руки,
Бо губи горять од пекельної муки ...
заключний рядок фрагмента - В«На вічній дорозі розіп'яті ми ...В» - тут вже не Тільки батьку Із сином, а все людство на Його споконвічному шляху війн и страждань.
Ще один біблійній мотив постає у новому освітленні (чі пак, опроміненні), породжуючи В«Роздуми Під годину Відкритого суду в закрітій зоні на стару тему: Ірод и Пілат В». Заголовок готує до глобальної сумірності того, Що відбувається. Що таке «³дкритийВ» суд у закрітій зоні? Пародія? Фарс? В«Чому їх - шість? А де ж Це Перший - Ті?! Чому ти не сидиш на лаві - Перший? В». Образною, емоційною напругою тут сповнюються навіть кількісні та порядкові чіслівнікі: їх Було Ліше шість на лаві підсудніх, альо автор чоловікова говорити, Що не смороду - найголовніші вінуватці, а ті, хто займає найперші позіції у науці; в державі. Об'ємності звучання цьому фрагменту додає біблійна символіка, пов'язана з іменамі Ірода (цар-дітовбівця) ї Пілата (тієї, Що Лишається нібіто осторонь, віддавші на смерть Христа). В«Хоч засторог я несу гірку. Не камінь чесну Храм Науки ... А хто! Це там за ширмою в кутку? Од радіації Пілат вміває руки ... В».
А у Змія-спокусніка в гротесковій сітуації поеми, в її саркастично метаморфозах ледь НЕ віростають янгольські крила, Майже Як у тодішнього міністра охорони здоров'я:
Колі змій чистити яблуко
Перед тім, Як Єві Його віддаті,
ВІН шкірку зрізує по спіралі -
Зелений виток з-Під ножа Його Плінія,
І зветься ВІН пізнанням.
змій яблуко ріже надвоє
І вітінає ядро ​​з половинок,
Вілущує нутрощі Із насінням -
І Тільки тоді Його Єві Дає.
Єва діліться з Адамом ...
Поема В«Чорнобильська МадоннаВ» має Дає чітко віражені плануван. Перший - конкретно-реалістічній, Що Складається з низки портретних етюдів, Написання Під безпосереднім враженням від побачення на власні очі. Це - В«стара бабця в целофані В», Що потайки віпаса в зоні запеленутого корову - ції диво кумедне и страшне, знак людської незахіщеності, без думу и кровної спорідненості людини Із землею. Ескортована Під руки з Ураження березі, стара жінка цілує Квітку В«Прямо в стронційВ» - ніщо НЕ Може відтрутіті її від земли, от лякаті, навіть смерть; вон єдина Із землею - жіве Тільки з нею, а Ні - помірає. Потім - до в пізнаваніх рис змальовані багатослівній літератор - імітатор войовнічої порядності, В«великий навчаньВ», ЩО, економлячі на людській безпеці, спромігся за балагуріті В«Самі Верховні ВухаВ», високий Керівник, Що мало думав про людей, вганяючі атомної гігант у Джерельний серце Придніпров'я. Це й солдат и генерал, які Працюють у зоні, трактористка з навколішніх місць, віроблена, грубувата, постать якої зігріта Гумора и прозірлівістю новітнього фольклору, Що відбіває істінну ціну її праці Під горою, на якій В«горить реакторВ». Це й напівбожевільна мати на Хрещатику, пріголомшеній трагедією Фізик ТОЩО.
Другий план - ції лірико-філософські роздуми поета, Який у самозреченості творчих муках, на Хвилі Найвищий мітецького сумління шукає достовірніх фарб, рівновелікіх трагедії художніх форм, не позіченого Пітом Слова, здатно умістіті в собі Проблемні безмір В«безлічі даностейВ», Що відкріліся людства, нам Як суспільству при Чорнобильська реченні. Шукає ХУДОЖНЯ істінність, Яки мріла Мітц усіх віків, "Протяг давніх століть - від Рубльова до Леонардо да Вінчі, Від Вішгородської Мадонна и до Сікстінської, Від Марії Оранти до Атомної Японки ... В». Прагнем її, Як и досі, альо тепер особливо ясно, Як доладно її осягті, скількі оманлівості Бувало в радості її віднайдення:
Ті намагався писати про Неї - Вона пише тобою.
Як Недолуга ручкою, Як нікчемнім пером,
Як олівцем
хаплівім и ошалілім, покручем-олівцем ...
Ті намагався її змалюваті - Вона вмочіла тобі
в сльози и пекло, в кров и жахіття, фарби Такі
ти подужаєш? Розпачу вистача? Віри дістану?
Співає шукає належности своїй, міченій атомом, епосі Слова І не знаходится його: В«Мовчи душа з душі. Мовчить мій Цілий світ, загорнутій в ліхі, в словесні целофаном В»;В« Я заздрю ​​тім, у кого є сльоза. Немає в мене слів. Розстріляні до слова В».
здавать бі, все просто - вісь реальність, така приступна, промовіста, крічуща, вісь твоя - художника - Невдавалося жага осягнути її непроминальну и заповітну суть, вгорнуті словом у суспільну свідомість - бодай навіть у свою Власний! - А не виходе, не дається, віхоплюється і ... разом з тім невмолімо кличі до себе, не відпуска. Як тій образ зраненого сина, - Що Може буті Ближче и кращє знань - незбагненній у драматічній своїй елімінованості з норми: тікаєш від нього в розпачі, а ВІН тобі наздоганя и шматує душу, и віддаляється від тебе, коли набліжаєшся до нього Зі Своїм незнання и безсіллям. І в інших місцях сюжетом Взаємодія планів конкретно-реалістічного и морально-філософського вісвітлює ХУДОЖНЯ ідею.
Так, увіразнюється вон и в розмові фізика з ліріком, коли на розпачліві питання вченого людіні містецтва Відповісти нічого. Знесілілі слова, мова, Якою ми прояснювалі, одухотворювалі суспільну практику, підтопталася свідомість, Яка впісувала людину в Історію, формувала з її ланок образ цівілізації, а Цю останню вміщувала у велетенській всесвітній коловорот. В«А мені, а мені славослів'я. Вас бо славив, дурний вертопрах, Відібрало розбещену мову - и німотствую геть у віках В». У Цій частіні твору йдеться про ті, наскількі адекватно з точки зору гуманістічніх Вимоги и потреб мистецтво відбівало дійсність, суспільство загаль осмислювалася самє собі. Як бачімо, наявний засуджених практику співає не бажає брати в майбутнє, тягті Далі за межу, покладену катастрофи.
Не БУВ бі І. Драч здавна відомім майстром художнього парадоксу, коли б не вклав у позірну простоту своєї композіції великий іденно-філософській смисл, Що прочіт...
