омляв Казимиру Леона Сапєги про розгромзагону Мирського під Горваль і про наближення повстанських загонів до Слуцьку. Вінпопереджав підканцлера, що без підкріплень утримати Слуцьк не зможе, такяк городяни підготували змову. [1; с.104]
З-під Мозиря до Слуцькупідійшли 2000 козаків і селян під проводом Яна Соколовського.Сили, яким він мав, були явно недостатні для штурму Слуцькоїфортеці. Ватажок повстанців відправив у Слуцьк лист з проханням розміститийого людей в передмісті.
Сосновський затягувавпереговори, благаючи в той же час Радзивілла, Сапігу та інших магнатів терміновонадіслати підкріплення. Магнати мали відомості, що в разі захопленняповстанцями Слуцька вони підуть потім на Мінськ. Януш Радзивілл вислав в Слуцьккілька хоругв кавалерії, які, скориставшись безпечністюповстанців, вночі потай увійшли в місто. У розпорядженні Сосновського виявилися26католицька церква.Вважаючи,
підкріпленнями.108]. .ГрупіОчевидно,ОдинДо нихфортеці.в і шляхтиДруцького-Горського. Вони зупинилися в Баркулабове, на відстані одногопереходу від Старого Бихова. Штурмувати фортецю, маючи в тилу значні силисупротивника, повстанці не могли і вимушені були відступити. [13; с. 67-78]
30 грудня близькоІгуменом повстанці розгромили великий загін (В«військоВ») найманців і шляхтичів ЯнаПаца. 13 січня 1649 до Смолевичах підійшли загони найманців, якимикомандували Донован і його син. Донован, орендар маєтку Борисівського панаКазановського, в Ризі та інших містах найняв 600 чоловік і, створивши два полки,розділив їх між собою і сином. Обидва полку були направлені проти черкас іселянства, які воювали біля Мінська і Новогрудка. З Борисова німецькіполки прибули до Смолевичах, але смолевічскіе міщани не пустили їх у містечко,заваливши вулиці колодами, і стали захищатися. Тоді німець з військом обійшли завалиі увірвалися в село через ринок, вбили 10 осіб і багатьох поранили. Німці стояли2 дні в селі, пограбувавши її грунтовно, потім підпалили її і попрямували доМінську. Але через кільк
а днів, потрапивши в засідку, полки донів були розбитінаголову. А сам він з сином втік. [4; с.50-51]
Військо Мирськогоперебувало близько Бреста. Туди ж прибув із загонами найманців і шляхтичівповернувся з Варшави Януш Радзивілл. Судячи зі збережених фрагментарнимданими, в кінці листопада - початку грудня 1648 р. у Брестському воєводстві йшлизапеклі бої між повстанцями і військом Радзівіла. [18; c.314]
До Бресту стягувалисязагони німецьких, шведських, угорських найманців. Їх вербування не уявлялаособливих труднощів, оскільки після Тридцятилітньої війни в Західній Європівиявилося багато безробітних ландскнехтів. Найманці командували і більшістюзагонів у війську Радзивілла. На допомогу Радзівіллу прибуло також кількакоронних загонів піхоти і драгунів. [13; c.121]
Зібравши велике військо,Радзивілл 10 січня 1649 двинув його з Бреста на Туров - Петриков - Мозир.Цей напрямок було обрано не випадково. Радзивілл розраховував, перегородивши шляхкозакам, яких Богдан Хмельницький направив з України на допомогу білоруськомународу, придушити повстання в Білорусії. Вторгнення війська Радзивілла на Українудля удару у фланг або тил народному війську Богдана Хмельницького, на чомунаполягали феодали Польщі, виключалося до тих пір, поки в Білорусії повстанняне будуть подавлені повністю. [1; c.114]
Військо Радзівіла трьомаколонами йшло вздовж Прип'яті на схід. 18 січня найманці і шляхтичі прибутку доТурову. Повстанці, дізнавшись про наближення великих сил противника, відступили вМозир. За наказом Радзивіла залишилися в місті жителі були перебиті.
Залишивши в Турові обоз,Радзивілл рушив до Мозиря. Шість легких хоругв він відправив до Овруцькомуброду, щоб не допустити до міста підкріплень з України і перерізатиможливий шлях відступу повстанців. З Скригаловской слободи, де військозробило зупинку, до Мозиря на розвідку була вислана особиста корогва гетьмана [23; c.15].
Розташований на правомберезі Прип'яті по вершині і схилах височини, так званої Спаськоїгори, Мозир був добре укріплений. Вершину височини займав дерев'янийзамок з чотирма чотиристінну вежами. З трьох сторін місто було обнесенодерев'яною стіною і оточений глибоким ровом шириною до 10 метрів. З бокувисокого і обривистого берега Прип'яті укріплень не було.
Ще в серпні 1648 р. вМозирі був сформований великий повстанський загін (Мозирьський полк)кількістю 400 - 500 чоловік під керівництвом міщанина Івана Столяра, який вджерелах названий полковником. Організаційно загін складався з кількох сотень,одна з яких представляла власне жителів міста, решта - жителівоколиці. На чолі особливої вЂ‹вЂ‹міщанської сотні став міщанин, якого в джерелахназивають на прізвисько "Седляр" [23; с.16]
Жителі Мозиряз'єдналися з козаками Михненко. Повстанці готувалися до бою. Вони укріплювалиміські стіни, перегороджували вулиці крижаними брилами та зрубами, наповненимимерзлій землею. Перед міською стіною були споруджені додатковізміцнення. Схили валу повстанці поливали водою, на Прип'яті, біля берега, вонизробили широкі ополонки [24; с.43-44].
До повстанців був посланийгонець з листом, в якому Радзивілл вимагав припинити опір,впустити в місто його військо, обіцяючи за це право вільного виходу. Повстанцізнали ціну подібним обіцянкам. Вони відкинули пропозицію про капітуляцію, а гінця,який привіз цю звістку, закували в ланцюги.
Хоругви, вислані доОвруцькому броду, підійшли до Мозиря з півдня і зупинилися на нічліг в селіНаружновічі, на відстані милі від міста. Вночі з 9 на 10 лютого козакиМихненко раптово напали на супротивника. Захоплені зненацька найманці ішляхтичі кинулися бігти. Однак драгуни змогли прийняти бойовий порядок і відкинулизагін Михненко до міста. [23; с.17]
На світанку 10 лютого Я.Радзивілл направив в Мозир парламентера, щоб той спробував вмовити йогозахисників здатися, "пригадавши їм долю Пінська і обіцяючи прощення".Лист Радзивілла було зачитано на міському ринку і призвело частину мозирян всум'яття. Але Седляр зі своїми прихильниками пообіцяв битися на смерть і наказавцей лист в поле викинути. Зрозумівши неможливість переговорів, гетьман вирішивзахопити місто силою. Рано вранці 19 січня військо Радзивілла підійшло доМозиря. Піхотинці кинулись на штурм міської стіни, але були змушені звеликими втратами відступити. Радзивілл наказав кавалерії спішитися і післяобстрілу міста з гармат почав штурм одночасно з трьох сторін. Повстанцікілька разів відкидали ворога від міської стіни, але драгуни підприкриттям саней, навантажених дровами, наблизилися до воріт, вибили їхважкими колодами і увірвалися в місто. [23; с.19]
На вулицях почалисязапеклі рукопашні сутички. До кінця дня найманці і шляхтичі увірвалися і взамок. Група повстанців була відтіснена до берега Прип'яті, до широких ополонок,близько яких відбулася остання відчайдушна сутичка. Повстанці боролися доостаннього. Вони гинули в крижаній воді Прип'яті, але в полон не здавалися.Ватажок повстанців - В«СедлярВ» - прорвався крізь оточення. Командувавкозачим загоном Михненко був узятий в полон. Радзивілл наказав посадити його накол. Тільки Седляр вдалося сховатися "по тихому" на коні. [23; с.20]
У захопленому містінайманці і шляхтичі палили будинки, добивали поранених, по-звірячому розправлялися згородянами. Радзивілл пограбував місто. [1; с.111]
Ще на початку січня1649 Волович на чолі півторатисячного загону найманців і шляхтичів пішовз Слуцької фортеці до Бобруйськ. Городяни разом із козаками Поддубскогокілька разів відбивали їх атаки. Волович стояв під Бобруйськом чотири тижні.Дізнавшись, що повстання в Мозирі пригнічене, він послав до Радзівіллу за допомогою.Військо Радзівіла виступило до Бобруйськ.
Радзивілл розташуваввійсько за Березиной, не наважуючись розпочати облогу і штурм. Причину такоїнерішучості пояснює його лист до короля.
Радзивілл писав королю,що В«тими людьми, які з ним, промислу над Бобруйськом учинити не мочно, іщоб прислали йому в прибавку людей В». Магнат Миколай ...
