ії і разом з ним закінчуєтьсядержавно-правовий процес дефеодалізаціі королівської влади. Франциск I(Роки правління 1515-1547) являє собою вже государя в новому сенсі. Він -государ Божою милістю, керуючий державою за допомогою чиновників,командувач всіма збройними силами королівства, що тримає в своїх рукахверховну судову і законодавчу владу і не знає жодних правовихобмежень своєї влади. Одним словом, він - государ і государ абсолютний. Чи неіснує більш ніякої влади в державі, яка могла б конкурувати зкороною. З цього моменту абсолютизм являє собою доконаний факт. Сампаризький парламент, який через сторіччя зробиться затятим антагоністомкорони, проголосив привселюдно необмеженість королівської влади вЯк один з основних почав державного ладу Франції. В«Ми добрезнаємо, - говорив, звертаючись до Франциску, від імені парламенту його президент, -ми добре знаємо, що Ви вище законів, і ордонанси не мають для Васпримусової сили В». Порівнюючи сучасну їм епоху з ще недавнім минулим,старі вельможі меланхолійно зітхали: колись наші королі іменувалися В«королінад вільними людьми В», тепер їм варто було б іменуватисяВ« королі над рабами В»[3, c. 69]. Чи неОднимЙому104].XIV.порядку.знаті.409]. Так, закоролем.
Таким чином,АлеНа
Вустановами.держави.Алена. Після того, як в Бретані було заснованоінтендантство, не залишилося більше жодного куточка в королівстві, де бцентральна влада не мала свого постійного і безпосереднього агента. ЗВідтоді вся Франція виявляється покритою мережею адміністративної централізації.
З централізацієюадміністративної машини рука об руку йде її бюрократизація [6, c. 356]. З тих пір, як після смертікардинала Мазаріні в 1661 році посаду нового міністра пересталаіснувати, четверо статс-секретарів разом з канцлером і генерал-контролеромзробилися безпосередньо підпорядкованими королю взаємозалежними начальникамиокремих відомств, тобто міністрами в нашому розумінні цього слова. Післяскасування посади суперінтенданта в тому ж 1661 посадугенерал-контролера придбала нове значення багато в чому завдяки особистимякостям і характером діяльності свого першого представника - Жана БатістаКольбера, безперечно самої видатної особистості зі всіх міністрів Людовика XIV. Вдіяльності Кольбера з 1661 року по 1683 рік перебував собі небувало широкерозвиток та урядова опіка, перші виразні ознаки якоїспостерігалися в царювання Генріха IV. Ця опіка над усіма сторонами народногогосподарства виробляється при Кольбер в закінчену і струнку систему. Він ужене задовольняється роллю покровителя і поощрітеля, а бере на себе керівництвовсією економікою держави. Кольбер виписує з Англії майстрів іфахівців з частини сталевих виробів, які до того часу Франціяотримувала з Британських островів. Німеччина постачала Францію бляшаними виробами -Кольбер поспішає зманити кілька німецьких майстрів цієї справи. Своєму посланцевіу Венеції Кольбер доручає добути наперекір місцевим суворим регламентам кількадзеркальних справ майстрів. Він прагне не тільки пересадити до Франції різнігалузі виробництва, але і довести їх до такого ступеня досконалості, щобфранцузькі вироби зробилися в змозі не тільки конкурувати із зарубіжноюпродукцією, але і по можливості стати поза конкуренцією.
Що стосується парламентів,то їм довелося випробувати на собі наслідки своєї участі в невдалійФронда: питання управління знову були вилучені з їх ведення [3, c, 415]. З перетворенням інтендантствав постійне і загальне для всієї країни установа повноваження фінансовихприсутствій остаточно перейшли до інтендантства. Нарешті, щодостанового представництва відомо, що в останній раз Генеральні штатибули скликані в 1614-1615 роках, починаючи з царювання Людовика XIV залишкистанового представництва продовжують жити лише в провінційних штатахЛангедока, Бретані, Провансу, Бургонь і декількох маленьких областей. Але і ввідношенні збережених провінційних штатів були прийняті всі заходи до того,щоб вони якомога менше служили перешкодою для центральної влади та їїобласних органів.
Міське і сільськемісцеве самоврядування залишалося до Людовика XIV практично незайманим.Тепер урядова опіка призвела систему самоврядування в занепад. Приводомдо такого втручання, що супроводився масовим відчуженням комунальногонадбання, головним чином, общинної землі, послужила неоплатному заборгованістьміст. Королівським едиктом 1692 всі міські посади, колишні ранішевиборними, оголошувалися продажними на користь королівської скарбниці. Ця новаполітика уряду по відношенню до міському і сільському самоврядуваннює одним з перших зразків фіскальної політики, що стала згодомнезмінним атрибутом французької монархії. Фіскальність знаходила відображення і взростанні податкового тягаря, який далеко випереджало зростання платіжних сил населення.Значно збільшується кількість прямих і непрямих податків, оголошуєтьсягрошовий збір навіть з таких актів, як хрещення, одруження і поховання. Загальнасукупність лежать на селянах повинностей - на користь казни, церкви ісеньйорів - часто поглинала весь дохід хлібороба, внаслідок чого запашкискорочувалися, і перш орні землі перетворювалися на пустирі. Збір податі рідкопроходив без втручання збройної сили і нагадував дії переможців уповаленої ворожої країні.
Крім того, були введенімонополії різного роду, частиною державні, частиною віддаються на відкупкомпаніям капіталістів (винна, соляна та деякі інші). Незважаючи настрашне збільшення податкового тягаря, далеко випереджає прогрес народногогосподарства, зростання державних доходів таки не встигало за швидкозростаючими витратами [3, c.426]. Красномовніший за все говорить про це та сума боргів, яку Людовикзаповів своєму наступнику. За обчисленнями статистика Ловассера, сума цястановила до 3,5 мільярдів лір, що в 20 разів перевищувало річний бюджетдержави. Закономірне питання - звідки таке зростання боргів?
Причинами цього явищастали три фактори: швидке зростання адміністративного апарату, витрати навстановлення культу королівської влади (Людовик XIV був щедрий на руку повідношенню до своїм придворним), і, нарешті, зовнішня політика. На останньомуфакторі можна зупинитися докладніше. Ідея світової гегемонії, основоположникомякої став Філіп II Іспанський, знайшла собі через століття нового виразникав особі Людовика XIV. Результатом цієї політики були, насамперед, війниякі з незначними перервами тягнуться кривавої смугою через всітривалий царювання Людовика XIV. За приблизними підрахунками цівійни поглинули щонайменше повний дохід держави за 10 років. Крім того,вони викликали загибель до 1,5 мільйонів чоловік дорослого чоловічого населення, щобуло чутливою втратою для країни [6, c. 448].
Але зовнішня політикаФранції не обмежувалася війнами. Там, де послуху не можна було завоювати,його купували. Як точно зауважив історик Ардашев, В«справа, незакінченуфранцузькими солдатами, надавалося завершувати французьким луїдорів В». Так,багато хто з німецьких князів складалися на постійній жалуванні у Людовика XIV. Вчислі В«пансіонерівВ» французького короля знаходився і англійський монарх, чиєпослух обійшлося Людовіку в кілька мільйонів. Система дипломатичних підкупівбула поширена Людовіком майже на всю Європу. В«ПансіонеромВ» французькогокороля можна було знайти в Швейцарії, Італії, Генеральних штатах Голландії танавіть у віддаленій Швеції. Словом, зовнішня політика Людовика XIV буларуйнівним справою для Французького королівства.
Що стосуєтьсясентиментальною особистості монарха, то потрібно відзначити, що його слабкістю булипридворні церемоніали, двір короля збільшувався і ріс день у день.Розкішні бали давалися з завидною частотою і постійністю. Якщо читати В«МемуариВ»самого Людовика мимоволі складається враження, що він був і творцем своговласного культу і Людовик майже обожнював себе в своїх же власнихочах, і палацовий церемоніал був частиною тієї релігії, яку французькийкороль намагався створити. За словами Сен-Симона, Людовик XIV В«на Обожнюваннясвоєї влади витратив все своє царюванн...
