о в КК РРФСР 1960 року), а заподіянням смерті по необережності. Саме таку трактування необережного позбавлення життя обгрунтовано пропонував М.Д. Шаргородський ще в 1948 році.
Згідно ч.1. ст.109 КК РФ заподіяння смерті по необережності карається обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк.
Необережне заподіяння смерті може відбутися в наступних випадках:
в результаті грубої недисциплінованості, неуважності і необачності винного;
в результаті дій, що порушують правила поведінки і обережності в громадських місцях;
в результаті насильницьких протиправних дій.
Заподіяння смерті може бути результатом як необачних, неуважних, незлочинних дій, так і в результаті умисних злочинних дій.
Смерть по необережності може бути заподіяна по легковажності, якщо особа передбачала можливість настання смерті потерпілого в результаті своїх дій (Бездіяльності), але без достатніх до того підстав самовпевнено розраховувало на запобігання цієї смерті або через недбайливість, якщо особа не передбачала можливості настання смерті потерпілого від своїх дій (Бездіяльності), хоча за необхідної уважності і передбачливості повинно було і могла передбачати цю смерть (див. коментар до ст. 26 КК).
У ч. 1 ст. 109 мова йде про відповідальність за заподіяння смерті по необережності у випадках, коли особа порушує загальнообов'язкові правила, заходи обережності і обачності перш за все в господарсько-побутової сфері (наприклад, недбале поводження з вогнем, зброєю, вибуховими, отруйними речовинами і т. д.).
Однак під всіх випадках при легковажному заподіянні смерті винний завжди розраховує не на везіння або на якісь випадкові обставини, а покладається на певні реальні обставини, свій професійний досвід і т.п. Так, К., випадково виявивши гранату та толові шашку в підвалі вдома, вирішив продемонструвати їх дія знайомим підліткам. Зробивши короткий інструктаж про необхідність швидко втекти в укриття після підпалу бікфордового шнура, К. підпалив його. Однак С. не встиг добігти до укриття, впавши недалеко від вибухового пристрої, і розгубився. В результаті події вибуху гранати він був убитий.
Заподіяння смерті з легковажності слід відрізняти від вбивства з непрямим умислом, для чого слід враховувати: а) при легковажність винний передбачає лише можливість настання смерті, а при непрямому намірі він передбачає не тільки можливість, але і ймовірність її настання у відповідних умовах; б) при легковажність особа самовпевнено, без достатніх до того підстав, сподівається на запобігання смерті потерпілого, в той час як при непрямому намірі воно, не приймаючи ніяких заходів до запобігання смерті потерпілого, свідомо допускає її наступ або належить до цього байдуже. Заподіяння смерті потерпілому при злочинній самовпевненості в результаті легковажного розрахунку на дію різних сил природи утворює вбивство з непрямим умислом.
Іншими словами, при легковажність надія винного на можливість запобігання настання смерті повинна підкріплюватися розрахунком на свої сили, вміння, навички, досвід, на поведінку потерпілого, на інші обставини і сили, які по хибному думку винного, здатні запобігти наступ смерті. Розрахунок винного на випадкові обставини (На "авось") свідчить про наявність непрямого умислу, тобто вбивства.
Якщо особа, хоча і передбачала можливість заподіяння смерті іншій людині, але, не бажаючи цього, вжило всі необхідні, на його думку заходи, для запобігання смерті, але вона наступила по не залежних від нього обставин, то відповідальність за заподіяння смерті виключається, оскільки в наявності невинне заподіяння шкоди.
Заподіяння смерті за злочинною недбалості має місце, коли особа взагалі не передбачає можливості настання смерті, але при необхідної уважності і передбачливості повинно було і могла передбачати ці наслідки.
При вирішенні питання про те, чи міг винний передбачати смерть потерпілого при необережному заподіянні смерті необхідно враховувати суб'єктивний критерій (Індивідуальні особливості, життєвий досвід, кваліфікацію винного і т. п.) і крім того, брати до увагу об'єктивний критерій (час, місце, обстановку, в яких діяв винний).
Злочин визнається досконалим по недбалості, якщо особа, яка його вчинила, не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків, хоча за необхідної уважності і передбачено-ності повинно було і могла їх передбачити (Ч. 3 ст. 26 КК).
Недбалість - Це єдина різновид провини, при якій обличчя не передбачає суспільно небезпечних наслідків свого діяння ні як неминучих, ні як реально або навіть абстрактно можливих. Однак їх Непередбачені зовсім не означає відсутність всякого психічного відно-ності до наступу таких наслідків, а являє особливу форму цього відношення. Непередбачені наслідків при недбалості свідок-ствует про нехтування особи до вимог закону, правилам гуртожитки, інтересам інших осіб.
Сутність цього виду необережної вини полягає в тому, що особа, маючи реальну можливість передбачати суспільно небезпечні наслідки чинених ним дій, не проявляє необхідної уважно-ності і передбачливості, щоб здійснити необхідні вольові дії для запобігання зазначених наслідків, не перетворює реаль-ную можливість в дійсність. Злочинна недбалість представ-ляєт своєрідну форму психічного відносини винного до гро-венно небезпечних наслідків збоях дій, де вольовий елемент характе-різуется вольовим характером чиненого винним дії або бьоздей-наслідком і відсутністю вольових актів поведінки, спрямованих на предотвра-щення суспільно небезпечних наслідків.
Недбалість характеризується двома ознаками: негативним і позитивним.
Негативний ознака недбалості - Непередбачені особою можливості настання суспільно небезпечних наслідків - Включає, по-перше, відсутність свідомості суспільної небезпеки чиненого діяль-ня, а по-друге, відсутність передбачення злочинних наслідків. Позитивний ознака недбалості полягає в тому, що винний повинен був і міг проявити необхідну уважність і передба-рітельно і передбачати наступ фактично заподіяних гро-венно небезпечних наслідків. Саме цей ознака перетворює недбалість в різновид провини в її кримінально-правовому розумінні. Він установлюється за допомогою двох критеріїв: повинність означає об'єктив-ний критерії, а можливість передбачення - Суб'єктивний критерій недбалості.
Об'єктивний критерій недбалості носить нормативний характер і означає обов'язок особи передбачити можливість настання гро-венно небезпечних наслідків при дотриманні общеграждансіх вимог необхідної уважності я передбачливості. Цей обов'язок може грунтуватися на законі, на посадовому статусі винного, на професійних функціях або на правилах гуртожитку та т. д. Отсутст-віє обов'язки передбачати наслідки виключає вину даної особи в їх фактичному заподіянні. Але й наявність такого обов'язку саме по собі ще не є достатнім підставою для визнання особи винною.
За наявності обов'язки передбачати наслідки (Об'єктивний критерій неминучості) необхідно ще встановити, що особа мала реальну можливість в даному конкретному випадку передбачати наступ гро-венно небезпечних наслідків (Суб'єктивний критерій), але цю можливість не реалізувало і наслідків не уникнуло.
Суб'єктивний критерій неминучості означає персональну здатність особи в конкретній ситуації і з урахуванням його індивідуальних якостей передбачати можливість настання суспільно небезпечних послід-наслідком. Це означає, що можливість передбачення наслідків визначається, по-перше, особливостями ситуації, в якої скоюється діяння, а по-друге, індивідуальними якостями винного.
Ситуація не повинна бути надмірно складною, щоб задача передбачати наслідки була в принципі вирішуваною. А індивідуальні якості винного (Його фізичні дані, рівень розвитку, освіту, професійний і життєвий досвід, стан здоров'я, ступінь відтвор-чивости і т. д.) повинні дозволяти правильно сприй...
