найбільш висока щільність населення (якщо невважати деяких островів) в Руанді і Бурунді (до200-300 і більше чол. на 1 км), найменша - вЗахідній Сахарі, Намібії, Ботсвані, Лівії та Мавританії(Від менш 1 до 2 чол. На 1 км).
Для деяких країн характерні дуже великі контрасти заселеності, наприклад Єгипет. В Америці, яка має майже таку ж середню щільність,що і Африка, щільність сільського населення в 2,5 рази менше, що пояснюєтьсявисоким відсотком міського населення. Найбільша середня щільність характернадля Центральної Америки (наприклад, в Сальвадорі і на Ямайці - 260-300 чол. на 1км), найменша - дляКанади (що пов'язано з надзвичайно слабкою заселеністю її приполярних територій), Бразилії і Перу (3-15 чол.).
6. Урбанізація
Характерна риса сучасногоН.м. - Неухильне зростання частки міського населення. На початку XX в. в містахпроживало більше 10% Н.м. У середньому частка міськогонаселення щорічно збільшується майже на 0,8%.
За прогнозом ООН, до 2050 року чисельністьміських жителів зросте в 2/3 рази і перевищить 1/2всього населення Землі.
Найбільш високими темпами урбанізації відрізняються розвиваютьсякраїни, особливо Азії та Африки. У 1950-2000-х роках число міських жителів українах, що розвиваються збільшилося майже в 5 разів, а їх частка в населенні цихкраїн - з 17 до 31,2%. Відсоток міського населення: В Північній Америці - 75, зарубіжній Європі - 73, Латинській Америці - 72, Австраліїі Океанії - 71, колишньому СРСР - 66, Африці-32, зарубіжноїАзії - 31. Усередині великих регіонів частка міського населення коливається поокремим країнам в значнихмежах. З окремих країн найвищий відсоток у Великобританії - 89 іАвстралії - 85.
У 2-й половині XX в. - Початку XXI ст спостерігається тенденція до зростання концентраціїнаселення у великих містах. У 1900 р. в світі налічувалося приблизно 360міст людністю понад 100 тис. жителів, в 1950 р.- 950, з 1990-2009 рр.. - 863.
60-х рр..Землі).
7.
істотнозмінився.З середини XIX в.США.
8.
Найбільше
9.60-х рр..країн світу. ВТомувідбувалосяобумовленоорганізацій.
.20%.почалосяв ціломуВнаселення.сім'ями.варіює.більш ранніми шлюбами жінок). Частка чоловіків у віці 50 років,коли-небудь були у шлюбі, що перевищує 95%,характерна для Ефіопії (99%), Малаві (98%), Марокко(98%), Південної Кореї (майже 100%), В'єтнаму (99%), Бангладеш (99%), Індії (98%),Китаю (95%). Частка жінок, які перебували у шлюбі, наближаєтьсядо 100% в Малі, Гвінеї; висока в Китаї (99,8%), Індії (99,6%), Південній Кореї(99,7%), Нігерії (99,9%), Гані (99,5%). На цьому тлі низькими представляютьсятакі показники як у чоловіків, так і у жінок в Свазіленді (відповідно 74,1і 78,5%), в Ботсвані (87,2 і 84,0%), у Шрі-Ланці (93,1 і 95,6%), на Філіппінах (95,7і 93,1%).
У США частка чоловіків у віці 50 років, коли-небудьперебували у шлюбі, у середині 90-0х р.р. дорівнювала майже 94%, у жінок цей показник дорівнював 95%; в Канаді соотвенно - 93 і 94%; в Австралії - 92,4 і 95,6%.
10. Соціально-економічні характеристики населення
Економічно активне населення світу в середині 90-хр.р. оцінювалося в 2364 млн. чол., що становило45,1% всього Н.м. (Чоловіки - 57,2%, жінки - 32,8%). За1950-90 р.р. воно збільшилося на 1175 млн. чол. Динаміка зміни чисельностіекономічно активного населення світу характеризуєтьсятакими особливостями. В цілому темпи його зростання більш уповільнені попорівняно з демографічним зростанням. Чисельність населеннякраїн, що розвиваються за 1950-90 р.р. зросла майже в 2,4 рази, а економічноактивного населення - в 2,2. У розвинених країнах ціпоказники дорівнювали, відповідно 45 і 51%.Зростає частка зайнятих жінок. Зменшується відносне число зайнятих всільському господарстві - з 67 до 47%. Швидко зростає числозайнятих в не аграрних галузях господарства.
Зменшується число зайнятих у сфері матеріального виробництва і збільшується в сфері фінансів, послуг,управління, науки та ін Згідно з прогнозами, така динаміка збережеться, що позначиться на чисельності промислових робітників іселянства. Зростає чисельністьдрібних і середніх підприємців - власників.
Важлива ознака соціально-економічногорозвитку - рівень освіти і зайнятості нас. У 1990 році, проголошеному ООН Міжнароднимроком грамотності, вперше число неписьменних сталозменшуватися не тільки відносно, але й абсолютно. У 1990 році, згідно з оцінками, у світі налічувалося 965 млн. чоловік(28%) у віці 15 років і старше, які не вміють читати і писати. Більше половини їхприпадає на Китай (у 1990 р. чоловіки - 16%, жінки- 38%) і Індії (38% і 66%).У ряді країн Африки і Азії частка неписьменних значно перевищує половинувсього населення; в 1990 році в Мозамбіку частканеписьменних чоловіків 55%, жінок 79%, в Сомалі - 64 і 86%, Чаді - 58 і 82%, Судані- 57 і 88%, Сьєрра-Леоне - 69 і 89%, Камбоджі - 52 і 78%,Пакистані - 53 і 79%.
11. Демографічна політика
У період між двома світовими війнами (1918-39 р.р.)демографічна політика на державному рівні проводилася в невеликомучислі країн (Франція, Італія, Німеччина, Чехословаччина, Японія) і була спрямованана збільшення темпів приросту населення (стимулювання народжуваності, заохоченнябагатодітності, заборона абортів і т.п.). У той же час, в ряді країн(Великобританія, США) виник рух за зняття контролю над народжуваністю,досвід якого в подальшому був використаний при розробціпрограм планування сім'ї.
Положення корінним чином змінилося в 2-й половині XX в. Зіткнувшисьз безліччю соціально-економічних проблем, вирішення якихускладнювалося "демографічним вибухом",країни Азії, Африки та Латинської Америки з 50-х рр.. сталипроводити активну демографічну політику щодо стримування зростання населення. Звеликих країн демографічна політика, спрямована на обмеження народжуваності(Програми планування сім'ї), стала проводитися в Індії (1951). До кінця1980-х рр.. у більшості країн світу політика в області наро-донаселеніяздійснюється на державному рівні.
Сучасна демографічна політика характеризуєтьсярізноманіттям форм і методів. В залежності від напрямку політики виділяють 3групи країн: 1) країни, які проводять політику стримування зростання населення; 2) країни, демографічна політика якихспрямована на підтримку існуючих темпівприросту населення; 3) країни, які здійснюютьполітику стимулювання росту населення.
Більшість країн входить в першугрупу. У складі групи в основному країни з численним населенням або йоговисокою середньою щільністю, які мають високі показники природногоприросту (Китай, Бангладеш, Індонезія, Пакистан, Малайзія, Непал, Кенія,Єгипет, Нігерія, Мексика, Коста-Ріка та ін.) На початку 1990-х рр.. загальнонаціональні програми планування сім'їздійснювалися в 128 країнах. Друга група менш однорідна за своїмдемографічними параметрами. Вона включає країни як з численнимнаселенням (напр., Бразилія), так і з нечисленним (Намібія), які мають високітемпи приросту населення (Йорданія, Мозамбік) і низькі(Данія, Японія). Приблизно такими ж ознаками характеризуються країни третьоїгрупи. До їх числа відносяться країни і з низьким (Болгарія, Чехія, Німеччина,Греція, Угорщина, Франція та ін), і з високим приростом населення (КНДР,Камбоджа, Малі, Лаос, Ірак та ін.)
Особливості сучасної демографічної політики: змінаїї пріоритетів з регулювання кількісного росту на удосконаленняякісних характеристик населення; її головнимоб'єктом стає сім'я; адресно-виборчий характер,облік специфічних інтересів окремихсоціально-демографічних груп населення (молодь, особи похилого віку,жінки), а також етнічних, релігійних і т.д.Для розробки і проведення демографічної політики в ряді країн утворені міністерствава попитань народонаселення (Індонезія, ПАР,Мадагаскар і ін), вищі державні поради, національні комітети, комісії, бюро і т.п. (Китай, Єгипет,В'єтнам, Румунія, Сенегал, Мала...
