впроваджує в свою музику балканські мотиви, в той час як Азіатсько-Американський Джазовий Оркестр (Asian-American Jazz Orchestra) з'явився в якості ведучого прихильника конвергенції джазових і азіатських музичних форм. Оскільки глобалізація світу продовжується, в джазі постійно відчувається вплив інших музичних традицій, що забезпечують зрілу їжу для майбутніх досліджень і доводять, що джаз - це дійсно світова музика.
2.1 Джаз в СРСР і Росії
Джаз-сцена зароджується в СРСР в 20-і роки одночасно з її розквітом в США. Перший джаз-оркестр у Радянської Росії був створений в Москві в 1922 р. поетом, перекладачем, танцюристом, театральним діячем Валентином Парнахом і носив назву В«Перший в РРФСР ексцентричний оркестр джаз-банд Валентина Парнаха В». Днем народження вітчизняного джазу традиційно вважається 1 жовтня 1922 року, коли відбувся перший концерт цього колективу. Першим професійним джазовим складом, що виступили в радіоефірі і записав платівку вважається оркестр піаніста і композитора Олександра Цфасмана (Москва). Ранні радянські джаз-банди спеціалізувалися на виконанні модних танців (фокстрот, чарльстон). У масовій свідомості джаз почав набувати широку популярність в 30-ті роки, багато в чому завдяки ленінградською ансамблю під керівництвом актора і співака Леоніда Утьосова і сурмача Я. Б. Скоморовського. Популярна кінокомедія з його участю В«Веселі ХлопціВ» (1934) була присвячена історії джазового музиканта і мала відповідний саундтрек (написаний Ісааком Дунаєвським). Утьосов і Скоморовський сформували оригінальний стиль В«теа-джазВ» (Театральний джаз), заснований на суміші музики з театром, оперетою, більшу роль у ньому грали вокальні номери та елемент уявлення. Помітний внесок у розвиток радянського джазу вніс Едді Рознер - композитор, музикант і керівник оркестрів. Почавши свою кар'єру в Німеччині, Польщі та інших європейських країнах, Рознер переїхав в СРСР і став одним з піонерів свінгу в СРСР і зачинателем білоруського джазу.
Важливу роль в популяризації та освоєнні стилю свінг зіграли також московські колективи 30-х і 40-х рр.. , Якими керували Олександр Цфасман і Олександр Варламов. Джаз-оркестр Всесоюзного радіо п/у А. Варламова взяв участь у першій радянській телепередачі. Єдиним складом, збереженим з тієї пори, виявився оркестр Олега Лундстрема. Цей широко відомий нині біг-бенд належав до числа небагатьох і кращих джазових ансамблів російської діаспори, виступаючи в 1935-1947 рр.. в Китаї.
Ставлення радянських властей до джазу було неоднозначним: вітчизняних джаз-виконавців, як правило, не забороняли, але була поширена жорстка критика джазу як такого, в контексті критики західної культури в цілому. В кінці 40-х років, під час боротьби з космополітизмом, джаз в СРСР переживав особливо складний період, коли колективи, які виконують В«західнуВ» музику, піддавалися гонінням. З початком В«відлигиВ» репресії відносно музикантів були припинені, але критика продовжилася. Згідно з дослідженнями професора історії і американської культури Пенні Ван Есчен, Держдепартамент США намагався використати джаз в якості ідеологічної зброї проти СРСР і проти розширення радянського впливу на країни третього світу. У 50-ті і 60-ті рр.. в Москві відновили свою діяльність оркестри Едді Рознера і Олега Лундстрема, з'явилися нові склади, серед яких виділялися оркестри Йосипа Вайнштейна (Ленінград) і Вадима Людвіковський (Москва), а також Ризький естрадний оркестр (РЕО).
Біг-бенди виховали цілу плеяду талановитих аранжувальників та солістів-імпровізаторів, чия творчість вивело радянський джаз на якісно новий рівень і наблизило до світових зразків. Серед них Георгій Гаранян, Борис Фрумкин, Олексій Зубов, Віталій Долгов, Ігор Кантюков, Микола Капустін, Борис Матвєєв, Костянтин Носов, Борис Ричков, Костянтин Бахолдіна. Починається розвиток камерного та клубного джазу у всьому різноманітті його стилістики (В'ячеслав Ганелін, Давид Голощокін, Геннадій Гольштейн, Микола Громін, Володимир Данілін, Олексій Козлов, Роман Кунсман, Микола Левіновскій, Герман Лук'янов, Олександр Піщиков, Олексій Кузнєцов, Віктор Фрідман, Андрій Товмасян, Ігор Бриль, Леонід Чижик та ін)
Багато з вищеперелічених метрів радянського джазу починали свій творчий шлях на сцені легендарного московського джаз-клубу В«Синій ПтахВ», який проіснував з 1964 року по 2009 г, відкривши нові імена представників сучасного покоління зірок вітчизняного джазу (брати Олександр і Дмитро Бриль, Ганна Бутурліна, Яків Окунь, Роман Мірошниченко та інші). У 70-х роках широку популярність отримало джазове тріо В«Ганелін-Тарасов-ЧекасінВ» (ГТЧ) у складі піаніста Вячеслава Ганелін, барабанщика Володимира Тарасова та саксофоніста Володимира Чекасіна, проіснувало до 1986 року. У 70 - 80-х роках так само був відомий джазовий квартет з Азербайджану В«ГайяВ», грузинські вокально-інструментальні ансамблі В«ОрераВ» і В«Джаз-ХоралВ». Перша книга про джаз в СРСР вийшла в ленінградському видавництві Academia в 1926 році. Вона була складена музикознавцем Семеном Гінзбургом з перекладів статей західних композиторів і музичних критиків, а також власних матеріалів, і називалася В«Джаз-банд і сучасна музикаВ».
Наступна книга про джаз вийшла в СРСР тільки на початку 1960-х років. Вона була написана Валерієм Мисовська і Володимир Фейєртаг, називалася В«ДжазВ» і представляла з себе по суті компіляцію інформації, яку можна було отримати з різних джерел в той час. З цього часу почалася робота над першою енциклопедією джазу на російською мовою, яку вдалося видати лише в 2001 році в петербурзькому видавництві В«СкіфіяВ». Енциклопедія В«Джаз. XX століття. Енциклопедичний довідник В» була підготовлена ​​одним із найавторитетніших джазових критиків Володимиром Фейєртаг, налічувала більше тисячі імен джазових персоналій і була одностайно визнана головною російськомовної книгою про джаз. У 2008 році побачило світ друге видання енциклопедії В«Джаз. Енциклопедичний довідник В», де джазова історія була проведена вже до XXI століття, додані сотні рідкісних фотографій, а список джазових імен збільшено майже на чверть.
У 2009 році колективом авторів на чолі з тим же В. Фейєртаг був підготовлений і опублікований перший російський короткий енциклопедичний довідник В«Джаз в Росії В»ru.wikipedia.org/wiki/% D0% 94% D0% B6% D0% B0% D0% B7 - Cite_note-9 # cite_note-9 - єдине на сьогоднішній день повне зібрання джазової російської і радянської історії джазу в друкованому вигляді - персоналії, оркестри, музиканти, журналісти, фестивалі та навчальні установи. Після спаду інтересу до джазу в 90-ті роки, він знову став набирати популярність в молодіжному культурі. У Москві щороку проводяться фестивалі джазової музики, такі як В«Садиба ДжазВ» і В«Джаз в саду ЕрмітажВ». Найпопулярнішою клубної майданчиком джазу в Москві є джаз-клуб В«Союз КомпозиторівВ», що запрошує всесвітньо відомих джаз і блюз виконавців.
2.2 Латиноамериканський джаз
З'єднання латинських ритмічних елементів присутнє в джазі майже з самого початку змішання культур, що зародився в Новому Орлеані. Джеллі Ролл Мортон говорив про В«іспанські відтінкиВ» у своїх записах середини і кінця 1920-х років. Дюк Еллінгтон і інші керівники джазових оркестрів також використовували латинські форми. Головний (хоча не широко визнаний) родоначальник латинського джазу, трубач/аранжувальник Маріо Бауса приніс кубинську орієнтацію зі своєї рідної Гавани в оркестр Чіка Вебба в 1930-х роках, десятиліттям пізніше він вніс цей напрямок в звучання оркестрів Дону Редман, Флетчера Хендерсона і кеба Келлоуея. Працюючи з трубачем Діззі Гіллеспі в оркестрі Келлоуея з кінця 1930-х років, Бауса ввів напрямок, від якого вже простежувалася прямий зв'язок з біг-бендами Гіллеспі середини 1940-х років. Ця В«любовна інтригаВ» Гіллеспі з латинськими музичними формами тривала до кінця його тривалої кар'єри. У 1940-ті роки Бауса продовжив кар'єру, ставши музичним керівником Афро-кубинського оркестру Мачіт...
