хунку до індуїстської традиції. І, як всі народи ісламської цивілізації, вони готові надавати глобалізації опір.
Японія ж, на підставі свого унікального досвіду, який виражається у своєрідному синтезі традиції та європейських цінностей, вважає, що глобалізація не зможе підточити основи її культури, і намагається використовувати глобалізаціонние0 процеси для зміцнення власних традицій. Ідеологія Японії - своєрідний варіант ліберального націоналізму, вона дозволяє приймати західні нововведення, правда, пропустивши їх попередньо через цензурний В«фільтрВ» національної культури. Як ми бачимо, всі ці способи захисту мають лише частковий ефект. Зрештою там, де оборона - глуха, Захід не соромиться застосовувати і військову силу, як це сталося у відношенні Афганістану, Іраку, а нині - Лівії. Східні способи опору глобалізації здатні лише трохи підкоригувати її курс і трохи сповільнити (але не зупинити) сам процес. Росія ж, як і колись самобутні країни Європи, процесам глобалізації фактично не пручається, бо не має для цього ні сильної національної держави, ні могутньої національної ідеї. Нині росіяни, німці, французи, румуни, греки і т. д. Лише зітхають про що відбувається втрати національних цінностей і катастрофічне руйнування традиційних культур. Складається враження, що нині Росія (як раніше - Франція і Німеччина) вичерпала свій ідейний потенціал. Всі розмови про національну ідею і традиційній культурі нині тонуть у трясовині обивательського конформізму і пасивного прийняття того, що йде зверху, тобто глобалізації.
Через системної кризи в Росії 1980-1990-х рр.. з російської народу і російській культурі глобалізація вдарила навіть болючіше, ніж по багатьох інших народам і їх культурам. Деякі мислителі (Кара-Мурза) говорять про фактичне демонтаж російського народу з повним руйнуванням його ціннісної системи, зв'язків між людьми і зв'язків з іншими народами. Ймовірно, це пов'язано з особливим властивістю російських людей, поки ще не дуже вивченим і описаним - умінням вживатися в роль представників інших народів і грати її, доводячи їх характерні риси до гротеску. Зараз, вжився в людини ліберального Заходу, російські люди самовіддано виконують цю роль, забувши про всі перепони, відкинувши обмеження, що накладаються всіма культурами, в першу чергу - своєю власної. Найжахливіше, коли така В«граВ» позитивно оцінюється державною владою і дозволяє отримати в суспільстві певний престиж. Так відбувалося в Росії в епоху Петра Першого, в 20-і роки XX століття, але самий великий розмах подібне явище прийняло зараз.
Таким чином, на рівні держав і народів з їх культурою і традицією, зараз практично не залишилося надійних ліній оборони, здатних зупинити запущений механізм глобалізації.
Але згадаємо роботу італійського філософа-традиціоналіста Юліуса Еволи В«Осідлати тиграВ». У ній він доводив, що загибель (і, одночасно - Порятунок) сучасного світу лежить в його граничному розвитку, в перемозі, яка одночасно буде і крахом. Коли наступ глобалізації та мас-культури сягає свого апогею, людина волею-неволею починає відчувати її ущербність. Таким чином, останньою перешкодою, що залишилася на шляху її насадження - це сама людина, який нині є для мас-культури лише В«Масовим споживачемВ».
Процес глобалізації ефективно виживає тільки коли скоює наступальний рух. Всяка зупинка означає для нього глибокий внутрішній криза. Як не парадоксально, але світова перемога, по всій видимості, буде означати для глобалізації одночасно і світове поразку. На прикладі ліберальної світової економіки, практично позбавленою можливості завойовувати нові ринки, з таким кризою ми вже зіткнулися. Він досі не подолано, бо його подолання в рамках існуючої парадигми, мабуть, взагалі неможливо.
На черзі криза і мас-культури. Хоча б тому, що система цінностей, в якій цінність тотожна ціною, неприйнятна для більшості народів світу, в основному - не багатих, що мають у своїх традиціях швидше трудову етику, ніж торговельну. Елементи західної правової системи, які спочатку розраховані на відносини незалежних торговців, не можуть бути застосовані до відносинам трудових громад.
Одноманітність культурного ландшафту, що виникає в результаті В«РоботиВ» глобалізації, веде до появи у людини закономірного В«голодуВ» на образи. Це явище було вивчено новою наукою - відеоекологія у мешканців В«Спальних районівВ» великих міст, де будівлі і вулиці відрізняються високою ступенем стандартизації і позбавлені архітектурних домінант. Результат - виникнення подразнення і хворобливого неприйняття навколишнього культурного (в зазначеному вище окремому випадку - архітектурного) ландшафту. Таке ж відторгнення поступово будуть викликати і інші явища мас-культури.
Основні риси мас-культури - стандартність, розважальність, примітивність, спрощеність. Західне мистецтво, бути може, ще здатна розвеселити в радості (хоча і це все більш проблематично), але вже ніяк не здатне втішити в горі, яке теж є невід'ємною частиною людського життя, і В«скасуватиВ» яку ніяка глобалізація не в силах. Воно принципово ігнорує значну частину духовного світу людини, яка, тим не менше, все одно продовжує жити і висуває свої вимоги до зовнішнього світу.
Мас-культура заперечує природні етапи людського життя, її об'єкт має один і той же стандартний молодий вік і живе в В«вічному сьогоденні В». Таким чином, величезна кількість людей знову-таки виявляється В«за бортом В»цієї культури. Тепер подивимося на мас-культуру з іншого боку, зі боку творця. Перш, ще в індустріальну епоху, люди багатьох професій (як робітників, так і інженерно-технічних) страждали від нестачі творчого початку в своїй роботі, відсутність якого за великим рахунком неможливо компенсувати грошима, бо воно є однією з основних людських потреб. Тому люди творчих професій виглядали на тлі загальної рутини - своєрідної елітою. Престиж творчих професій був великий.
Нова епоха замість розширення області творчості призвела до того, що творчий початок стало зникати і з художніх професій. Стандартизація мас-культури по суті знищує творця, звертає автора в В«ІнструментВ» з переробки одних образів в інші, без всякого внесення новизни.
Запас образів і символів мас-культури, очевидно, виснажився, і привнести щось нове в культурний простір вона вже не в силах. Звідси - Тяжіння до численних рімейками, повторні зйомки кінофільмів по одному і тим же сценарієм, переспів одних і тих же пісень різними виконавцями. Такого роду мистецтво викликає у того, кому воно адресоване, закономірне роздратування і нудьгу. Мас-культура шукає вихід у тому, щоб демонстративно відмовитися від свого об'єкта і замкнутися на собі самій, приклад чого - поширені у всьому світі комедійні серіали із сміхом за кадром (глядач вже не потрібен, все само себе показує і саме над собою сміється).
Це - серйозні показники кризового стану мас-культури, за великим рахунком - близькість її краху.
Швидше за все, крах світової фінансової системи, світового ринку, лібералізму, США і масової культури відбудуться одночасно. Надто вже злиті всі ці системи з самого свого початку. Та й базуються вони на одних і тих же культурних і філософських засадах, через що мабуть не здатні існувати порізно. В результаті завершиться найграндіозніший з усіх цивілізаційних проектів, що тривав майже що п'ять століть. Завершиться він, по-видимому, безславно, залишивши на своєму місці культурний, ідейний, філософський, політичний, економічний вакуум, який заповниться не відразу.
Про те, як буде заповнюватися утворилася порожнеча, сьогодні нам залишається тільки лише гадати. Можна лише припустити, що в новій ситуації більш виграшне становище отримають народи, які мають більш розвинену і більш збережену культуру, вижила систему традиційних цінностей. Не виключено, що в цьому новому світі несподівано піднімуться і наберуть чинності ті цивілізації, які зараз не можуть претендувати навіть на серйозне ставле...
