асний післявоєнний авторитаризм представлений новими технократичними або військовими режимами В«передовихВ» розвинутих суспільств і різноманітними формами авторитаризму країн В«третього світуВ». У 60-80-і рр.. вивченням сучасного авторитаризму займалася американська школа В«Політичного розвиткуВ», яка вивчала питання динаміки влади в незахідному Світ. У цьому напрямку працювали Г. Алмонд, Д. Коулмен, Д. Ептер, С. Хантінгтон, Р. Даль, Б. Моор і ін
Г. Алмондом і Д. Коулменом була висунута теорія переходу від авторитаризму до демократії через розгортання процесів соціальної диверсифікації (різноманітності) і секуляризації (звільнення свідомості суспільства та індивідів від впливу релігії) Згодом точка зору про можливість такого переходу була піддана сумніву Інші представники школи, такі як Ептер і Хантінгтон , вважали більш правильним по відношенню до країнам, що розвиваються говорити не в категоріях демократії й авторитаризму, а використовувати поняття В« політичного розвитку В» (коли простежується динаміка влади) і В« політичної модернізації В» (При імітації цими товариствами західної моделі розвитку). Головне розходження між режимами проходить не по лінії авторитаризму і демократії, вважав Хантінгтон, а між В«громадянськими суспільствамиВ» і В«преторіанська товариствамиВ» (Режимами з частими військовими переворотами, як у Стародавньому Римі, де преторіанської гвардії зводила на престол і скидає з нього кого хотіла).
Хантінгтон вважав, що форми правління в країнах менш важливі, ніж:
1) наявність або відсутність процесів наростання соціального різноманіття та
2) автономізації держави, або поділу приватнопідприємницької і політичної діяльності.
Тільки завдяки цим процесам можлива поява не декоративних, а впливових представницьких інститутів (в громадянському суспільстві). В їх відсутність неминучий захоплення влади клановими групами (в В«преторіанська суспільствіВ»). При аналізі політичних режимів Р. Даль також прагнув обходитися без поняття В«АвторитаризмВ», вважаючи за необхідне розрізняти В«поліархічних системиВ» (Допускають опозицію) і В«гегемоністські системиВ» (виключають опозицію) [6].
3.4 Елітарні і плюралістскіе теорії політичної влади
У 60-і рр.. в США придбала популярність концепція єдиної пануючої еліти Р. Міллса (1916-1962), ідеолога В«нових лівихВ». У книзі В«Пануюча елітаВ» Міллс стверджував, що американське суспільство являє собою тришарову структуру. На вищому рівні піраміди влади розташовується пануюча еліта, яку утворюють ті, хто командує найважливішими інститутами суспільства - керівники корпорацій, політичні лідери, вищі державні службовці та армійські чини, інтелектуали. Вони приймають головні рішення в інтересах своєї групи, правда, при цьому говорять про інтереси США. Це забезпечені, отримали престижну освіту та роботу білі американці, вихідці з англосаксонських і протестантських шарів. На середньому рівні - рівні Конгресу представлені інтереси безлічі організованих груп. Що ж стосується основної маси населення, яка думає, що управляє в демократичній країні, то вона фактично безвладний і управляється пануючої елітою за допомогою ЗМІ. Реальних шансів потрапити в еліту у вихідців з народу мало.
Книга Міллса підірвала американське суспільство, він зазнав цькування у пресі. Помер Міллс досить рано. Однак більшість політологів у 60-і рр.. були плюралістами. Вони заперечували існування еліти як єдиної привілейованої згуртованої групи. З їх точки зору, в демократичному суспільстві влада розпорошена. Так, наприклад, Д. Рісмен в роботі В«Натовп самотніхВ» стверджував, що еліти не існує, що існують тільки зацікавлені груп або групи за інтересами, що маси представлені в Конгресі, який і захищає їх інтереси.
У 70-90-і рр.. боротьба елітист і плюралістів тривала. До 90-х рр.. найбільшого поширення мали концепції елітного плюралізму, совмещавшие еліту і демократію. Існують різні еліти які конфліктують і співпрацюють один з одним. Елітний плюралізм - це синонім сучасної демократії. [6]
3.5 Системні дослідження в політології Т. Парсонс, Д. Істон,
Г. Алмонд
Поняття В«системаВ» прийшло в політологію з соціології. Розробка поняття В« політична система В» пов'язані з іменами американських представників структурно-функціонального та системного аналізу. Так, згідно Т. Парсонсу , політична система - це підсистема суспільства , призначення якої полягає в визначенні колективних цілей, мобілізації ресурсів і прийнятті рішень , необхідних для їх досягнення. Д. Істон прагнув за допомогою поняття В«політична система В»зробити політологіюВ« точною наукою В». За допомогою обмеженої кількості констант і змінних він мав намір описати політичну сторону суспільного життя будь-якої країни, використовуючи для цього комп'ютерне моделювання та численні конкретні фактичні дані про політичний поведінці індивідів, що надаються соціологією і психологією. Д. Істон мав намір знайти універсальні закономірності збереження політичної системою стійкості та легітимності в умовах постійних змін і тиску навколишнього середовища. У своїй моделі Істон враховував всі зовнішні по відношенню до системі явища, тим чи іншим чином впливають на неї.
Підхід Г. Алмонда був дещо іншим. Його модель політичної системи враховувала НЕ тільки зовнішні імпульси , але і внутрішні , що надходять від самих політичних структур. Алмонд необхідно було перейти від нормативно-інституційного (юридичної) до функціонального підходу в аналізі політичних інститутів, що позначилося і на іншому їх позначенні. Так, якщо правова наука говорить про державу, гілках влади, громадській думці та вихованні громадян, то політична наука - про політичну систему, функціях, політичній культурі та соціалізації відповідно.
Якщо юристи говорять про законодавчої гілки влади, то на мові функціоналістів йдеться про В«визначенні правил В», якщо юристи мають на увазі виконавчу владу, то політологи -В« застосування правил В», якщо юристи говорять про судові органи, то політологи - проВ« контролі за дотриманням правил В»і т.д.
З точки зору Алмонда, основні поняття в системному аналізі влади - це В«рольВ» і В«взаємодіяВ». Вони в більшій мірі відповідають завданню дослідження політичних відносин, ніж відповідні їм поняття інституту і групи. Г. Алмонд плідно займався питаннями типології політичних систем. В основу їх розрізнення він поклав соціокультурні чинники, а саме системи цінностей. Алмонд запропонував розділяти їх на політичні системи англо-американського типу, континентально-європейського типу, традиційні, що розвиваються і комуністичні [6].
Висновок
Політична думка XX в. характеризується великим діапазоном правлінь, наукових шкіл і політичних позицій, які в значній мірі по-новому вирішують старі питання про те, що таке політика, влада, демократія, держава і т.д. Розглянуті через категорії В«роліВ», В«взаємодіїВ», В«політичної поведінкиВ» та ін питання держави і права постають не як особливі метафізичні сутності, відчужені від людини, що розвиваються за своїми особливими законами, а як умова і одночасно результат людських зусиль, волі, інтересів. У такому підході є великий гуманістичний сенс. Поки людина буде активно висловлювати свою волю і діяти розумно, він буде в змозі змінювати на краще своє політичне буття. Велика частина політичних мислителів XX в. є не тільки представниками наукового підходу, але і займають ту чи іншу суспільну позиці...
