истеми, способів голосування і принципів прийняття рішень, утворюють конкретний політичний порядок даної країни в певний період [9].
Дослідження політичного режиму дозволяє скласти реальне уявлення про реалізацію політичної влади, ступеня свобод і правове становище особистості в конкретній країні в певний історичний період часу. Режим вказує на соціальну природу влади: які групи пануючого класу знаходяться у влади, на підтримку яких соціальних верств опирається ця влада.
Політичний режим ніколи прямо не вказується в конституціях держав (не рахуючи поширених вказівок на демократичний характер держави), проте найчастіше безпосереднім чином відбивається на їх утриманні.
Взагалі політичний режим є функціональною характеристикою влади, сутністю державного ладу, показує, які сили одержали доступ до важелів державної влади, яку мету вони переслідують.
Будь-який політичний режим є динамічною категорією, залежною від стану суспільства і співвідношення в ньому політичних сил. Тому не можна ототожнювати політичний режим і правову систему держави. Наприклад, основний закон може формально бути демократичним, а на практиці володіти авторитарними рисами. Р. Арон відзначав: "... політичний режим формується особливим сектором соціальної сукупності. Особливість такого сектора - в тому, що він визначає ціле. Значить, можна концептуалізувати політичну дійсність, вдаючись до понять, характерним для політики, або ж до широких розпливчастим поняттям з претензіями на філософську глибину. Ні правові, ні філософські концепції не відповідають вимогам соціологічного дослідження "[2, c.47].
Реальна оцінка політичного режиму включає в себе ряд критеріїв:
o політичні структури влади, їх реальний статус і роль в суспільстві;
o методи здійснення державної влади;
o реальний рівень свобод людини, обсяг її прав;
o характер політичного лідерства;
o тип політичного поведінки;
-->p>
o співвідношення між законодавчою і виконавчою гілками влади;
o положення ЗМІ, ступінь гласності в суспільстві і прозорості державного апарату;
o методи вироблення політичних рішень;
o плюралізм, у тому числі наявність або відсутність легальної (нелегальної) опозиції;
o ідеологію і те місце, яке відводиться їй у мобілізації суспільства;
o форми відносини населення до політичної участі ін
Вищеназвані ознаки служать критеріями для виділення різних типів політичних режимів. При визначенні сутності режиму акцент робиться на протиставленні держави, з одного боку, і громадянського суспільства - з іншого. Характер взаємовідносин визначається силою або слабкістю громадянського суспільства.
Однією з найбільш широко поширених, але досить глибоких класифікацій є розподіл політичних режимів на тоталітарні, авторитарні і демократичні, побудоване на аналізі характеру і способів взаємини влади, суспільства (Народа) і особистості (громадян). Дана класифікація відображає ідеальні, тобто теоретичні типи політичних режимів. У реальності ні один з них у чистому вигляді не існує. І все-таки тоталітаризм, авторитаризм і демократія в тій чи іншій формі і в різному ступені наближення до ідеалу широко представлені в історії людства і в сучасному світі. В умовах демократії суспільство має важелі впливу на владу аж до заміни на чергових виборах. В недемократичних режимах держава контролює і регламентує громадянське суспільство повністю (тоталітаризм) або частково (авторитаризм). Політичний режим має здатність еволюціонувати внаслідок розпаду або перетворення: демократія може трансформуватися в авторитаризм або тоталітаризм, поставторітарізм - в демократію.
Демократія, як свідчить історичний досвід цивілізацій, дає більш широкий вихід енергії і соціальній творчості особистості, ніж інші типи політичних режимів. Вона виступає потужним засобом подолання різних видів диктатури і деспотичних правлінь.
Однак незалежно від того, режим якого типу складається в тій чи іншій конкретній країні або якої політичний курс пропонується країні, вся діяльність влади в кінцевому рахунку підкоряється цілям збереження стабільності контрольованих ними політичних порядків у країні.
Обстановка у світовому співтоваристві кінця 20 століття свідчить, що антидемократичні режими історично і політично зжили себе. Світ еволюціонує в бік цивілізованої демократії. У цьому зв'язку виникає надія, що наступне століття стане остаточною її перемогою.
Список використаної літератури
1 Авторитарний політичний режим// Політичний словник. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: .mirslovarei.com. Дата доступу - 18.10.2010.
2 Арон, Р. Демократія і тоталітаризм/Р. Арон. - Мінськ: Текст, 2003. - 510 с.
3 Бенетон, Ф. Введення в політичну науку/Ф. Бенетон. - М: Видавництво "Весь Світ", 2002. - 368 с.
4 Божанов, В.А. Політологія: світ сучасної політики/В.А. Божанов. - 2-ге вид., Перероб. і доп. - М.: Видавництво ділової та уч. літ-ри, 2008. - 320 с.
5 Даль, Р. Про демократію/Даль. Р. - М.: Аспект-прес, 2000. - 208 с.
6 Демократія// Електронна енциклопедія. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: .wikipedia.org. Дата доступу - 22.10.2010.
7 Демократичний політичний режим// Політичний словник. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: .mirslovarei.com. Дата доступу - 18.10.2010.
8 Політичні інститути на рубежі тисячоліть/редкол.: В.І. Борисюк [та ін]. - Дубна: "Фенікс +", 2001. - 480 с.
9 Політичні режими// Електронна енциклопедія. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: .wikipedia.org. Дата доступу - 16.10.2010.
10 Тоталітарний політичний режим// Політичний словник. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: .mirslovarei.com. Дата доступу - 18.10.2010.
11 Фрідріх, К. Тоталітарна диктатура і автократія/З. Бжезинський, К. Фрідріх. - М.: ИНИОН, 1993. - 438 c.
12 Хабермас, Ю. Демократія. Розум. Моральність/Ю. Габермас. - М.: Академія, 1995. - 256 с.
13 Хантінгтон, С. Третя хвиля демократії/С. Хантінгтон. - М.: РОССПЕН, 2003. - 368 с.
14. Циганков, О. Сучасні політичні режими: структура, типологія, динаміка/А. Циганков. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: .gumer.info/политология. Дата доступу - 21.10.2010.
15 Шміттер, Ф. Загрози та дилеми демократії/Ф. Шміттер. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: .old.russ.ru. Дата доступу - 19.10.2010.
