домовитися про такого роду зобов'язання [23].
3. Порівняльний аналіз двопартійної і багатопартійної системи
Порівняльний аналіз недоліків і переваг двопартійної і багатопартійної систем здавна обіймав політологів. Більшість завжди схилялася на користь першої з них, приводячи наступні аргументи.
1. Стверджують, що двопартійна система сприяє пом'якшенню ідеологічних конфліктів між партіями і їх поступового переходу на більш помірковані позиції. А це робить політичну систему в цілому більш стійкою. Припустимо, відомо, що в якійсь демократичній країні існують великі групи виборців, які завжди голосують за одну й ту ж партію. Якщо партій всього дві, то їм немає сенсу дбати про те, щоб залучити голоси найбільш екстремістськи налаштованих частин електорату. Ці голоси їм гарантовані. Виборці, за яких дійсно варто поборотися, - це люди центристських поглядів, для яких ідеологічні розбіжності між партіями не так вже й важливі. Зрозуміло, що таких виборців найлегше відлякати екстремізмом. Тому раціональна стратегія виборчої кампанії буде полягати в тому, щоб уникати ідеологічної полеміки і робити основний акцент на практичні проблеми, що стоять перед суспільством. А виборчі кампанії в організаційній історії партій відіграють роль, порівнянну з роллю звички в житті індивіда, - посіявши передвиборну риторику, рано чи пізно пожнеш ідеологічну орієнтацію. В умовах же багатопартійності раціональної часто виявляється прямо протилежна стратегія, коли усіляко підкреслюються глибокі ідеологічні розбіжності між партіями.
2. Інша перевага двопартійної системи вбачають у тому, що вона дозволяє одержала перемогу на виборах партії сформувати не схильне до криз уряд. Дійсно, якщо в парламенті представлені лише дві партії, то одна з них неодмінно має абсолютну більшість місць, і винести вотум недовіри її лідеру - прем'єр-міністру - просто-напросто неможливо. А в умовах багатопартійності це відбувається часто-густо. Більш того, іноді багатопартійним парламентам взагалі не вдається сформувати уряд. Ілюстрацією може служити становище, що склалося в 1990 р. в Греції. І консервативна партія Нова демократія, і Всегрецький соціалістичний рух могли сформувати стійкий уряд більшості, лише вступивши в коаліцію з Комуністичною партією Греції. Але ні ті, ні інші не вважали це можливим, та й самі комуністи не прагнули брати участь у проведенні В«БуржуазноїВ» або В«дрібнобуржуазноїВ» політики. Справа закінчилася новими виборами. Таким чином, можна констатувати, що багатопартійна система нестабільна.
3. З точки зору виборця, безперечне достоїнство двох-партійності - в тому, що вона полегшує вибір при голосуванні. Не потрібно читати десятки партійних програм або, годинами сидячи біля телевізора, вникати в міркування В«балакучих голівВ»: партій всього дві, і співвіднести власні інтереси з їх програмами не так вже складно. Тим самим мінімізуються витрати на придбання інформації, і виборці отримують реальний шанс не витратити свої голоси даремно. Багатопартійна система, навпаки, робить витрати часу і сил на придбання інформації непомірними для більшості громадян. Раціональний вибір при голосуванні в таких умовах неможливий.
4. Нарешті, стверджують, що тільки двопартійна система дозволяє наблизитися до ідеалу відповідального правління, який важливий для всіх без винятку теоретичних моделей демократії. Одна з партій перебуває при владі, інша - в опозиції. Якщо виборці незадоволені роботою уряду, вони використовують вибори для того, щоб відправити його у відставку. В умовах багатопартійності політичне керівництво зазвичай носить коаліційний характер. Це робить можливою ситуацію, коли потерпіла поразку на виборах партія залишається в уряді лише тому, що є зручним партнером по коаліції. З іншого боку, бувають ситуації, коли перемога на виборах ні на крок не наближає до влади (як це неодноразово траплялося з Італійської комуністичної партією в 70-х рр..).
Далеко не з усім в цій системі аргументів можна беззастережно погодитися. Неважко помітити, наприклад, що перший і третій з них суперечать один одному: якщо ідеологічні позиції партій постійно зближуються, то чи вірно, що у виборця немає проблем з вибором? Адже не так-то просто вибрати кращу з двох програм, схожих один на одного, як брати-близнюки. Але факт залишається фактом: двопартійні системи дійсно продемонстрували рівень стабільності та ефективності, про який в умовах багатопартійності часто доводиться тільки мріяти. Біда лише в тому, що випадки двопартійності можна перерахувати по пальцях: на сьогоднішній день критерієм Сарторі відповідають лише партійні системи країн США, Мальти, Великобританії (з натяжкою) і декількох карликових держав. Тому найсильніший аргумент на захист багатопартійності полягає, мабуть, у тому, що в багатьох країнах інша конфігурація партійної системи просто-напросто неможлива [24].
ВИСНОВОК
Проведені в рамках курсової роботи дослідження дозволяють зробити наступні висновки.
перше, типології партійних систем за кількісним критерієм недостатньо, так як на формування партійної системи в тій чи іншій державі роблять вплив безліч факторів, то і класифікація партійних систем лише за одним критерієм недоцільна.
друге, не можна не відзначити взаємозв'язок партійних і виборчих систем, про які говорив М. Дюверже. Він формулює три В«соціологічних закону (або теореми)В», встановлюють інституційну залежність між виборчою і партійною системами. По-перше, вибори за пропорційною системою призводять до партійної системі з численними і незалежними один від одного партіями, друге, вибори за мажоритарною системою у два тури призводять до системи декількох партій, прагнучих до компромісів. І по-третє, вибори за мажоритарною системою в один тур ведуть до утворення двох сильних і конкурують один з одним партій. Таким чином, виборча система впливає на реальне число партій і відносини між ними. Варто сказати, що ці ідеї були перевірені на практиці. Американський політолог Дуглас Рейн перевірив висновки М. Дюверже на прикладі двадцяти партійних систем в часовому проміжку 1945-1964 рр.. Він показав, що в 89,7% випадків розвиток партійних систем йшло у відповідності з постулатами.
третє, варто сказати і про вплив партійних систем на виконавчу владу, в Зокрема уряд. Так, при двопартійної системи уряд є стабільним і ця система не допускає до влади радикально налаштованих сил.
четверте, багатопартійність, притаманна в більшості демократичним режимам, являє собою таку систему, при якій можливе як наявність у влади домінуючої партії, що веде до фактичної однопартійної системи, її ще називають квазімногопартійностью, так і великої кількості партій при владі, що веде до необхідності створення коаліційного уряду, який менш стабільно в Порівняно з однопартійною урядом при біпартизм.
З усього вищевикладеного випливає, що партійна система - це специфічне явище, яке характерне лише для конкретної держави. Це пов'язано з тим, що на формування і розвиток партійної системи впливають величезна кількість факторів, що мають місце лише в цій державі. Варто відзначити, що порівняльний аналіз партійних систем на основі якогось єдиного критерію є недостатнім, оскільки це спрощує політичну систему держави, в той час як вона є багатоскладовий і багатошаровою.
БІБЛІОГРАФІЯ
1. Алмонд Г., Пауелл Дж., Стром К., Далтон Р.Сравнітельная політологія сьогодні: Світовий огляд. - М.: Аспект Пресс, 2002. - 537 с.
2. Гаджієв К.С. Політологія. - М.: Логос, 2001. - 488 с.
3. Голосів Г.В. Порівняльна політологія. - СПб.: Літній сад, 2001. - 368 с.
4. Дегтярьов А.А. Основи політичної теорії. - М.: Вища школа, 1998. - 239с.
5. Демидов А. І., Федосєєв А. А. Основи політології. - М.: Вища школа, 1995. - 271 с.
6. Желтов В.В. Порівняльна політологія. - М.: Академічний проект, 2008. - 648 с.
7. Ірхін Ю.В., Зотов В.Д., Зотова Л.В.Політ...
