Савич І. М.
Молекулярна біологія проти еволюції
Еволюційні В«ДоказиВ» молекулярної біології і біохімії зводяться в найзагальніших рисах до виявлення подібності в нуклеотидних послідовностях ДНК або амінокислотної послідовності білків різних видів тварин і рослин. Наприклад В«Коли ми порівнюємо нуклеотидні послідовності генів, наприклад гена бета-глобіну, ми бачимо, що відмінностей між генами людини і шимпанзе набагато менше, ніж між генами людини (або шимпанзе) і миші. Кількісна оцінка цих відмінностей дозволяє побудувати генеалогічне древо, яке показує спорідненість різних таксонів (видів, загонів, сімейств, класів) В»(Біологія. 2008, стор 156). Це безперечно є доказом схожості послідовності нуклеотидів, але чи є це доказом еволюції? Звернемося до простого Наприклад. Проаналізуємо наявні наземні рухомі засоби. Скажімо автомобіль, поїзд, трактор, велосипед і мотоцикл. У них багато спільного: наприклад наявність коліс і двигунів. Однак ще більше розбіжностей: способи управління, кількість коліс, склад матеріалів, типи двигунів і т.д. Враховуючи схожість і відмінність цих механізмом дуже легко зобразити їх генеалогічне древо. Можна побудувати наступний ряд, зростаючої складності: велосипед - мотоцикл - автомобіль - потяг. Зрозуміло, кожна В«таксономічна одиницяВ» буде підрозділятися на численні види або підвиди. Бічною гілкою цього древа буде трактор. Що ж воно буде відображати? Еволюцію? А може подібність у конструкції та творчий задум творця, тобто людини?
В одному з підручників з біології наводиться найцікавіше опис, який по думка авторів повинно наочно відображати досягнення молекулярної біології для підтвердження еволюції. Ось цей уривок: В«Геном кожного виду являє собою генетичну літопис його еволюції. Кожен організм отримай свої гени від предків, а ті в свою чергу від своїх предків і т.д. У більшості випадків гени передавалися без змін, але зрідка виникали випадкові зміни - мутації В» (Біологія, 2010, стор 25). А тепер уявімо собі ретроспективний процес передачі генів все далі і далі, про що говорить цей уривок. Що ж відбувається? По-перше якість інформації буде поліпшуватися, тому що все менше і менше випадкових нуклеотидних замін (помилок) буде в ДНК. По-друге, в Зрештою ми дійдемо до того вихідного геному, який і поклав початок даного виду або типу організму. І фантазії Докінс (Dawkins, 2006) тут звичайно не причому. Цей геном, як інформаційний об'єкт, звичайно ж, не міг виникнути самостійно. По-третє, у цій схемі не вкладається процес еволюції, так як для цього немає причини. Адже відомо, що цілісний організм досить стійка система. І по-четверте, ця вихідна точка якраз і є той момент творення, коли були створені всі геноми по одному і тому ж оптимальному зразком, а заодно і транскрипційно - трансляційна система для їх відтворення.
Підручники з біології для різного роду навчальних закладів рясніють помітними заголовками про В«Молекулярно - біологічних доказахВ» еволюції. Однак слід зазначити, що прямих доказів не наводиться. Усі міркування про схожість або про частоті нуклеотидних замін свідчать саме про подібність у будові і ні про чим більш.
Дані молекулярної біології вказують на високу стійкість живих організмів до можливим випадковим пошкодженням (перекручувань) генетичної інформації. Так відомо, що при реплікації ДНК, при подвоєнні цієї дуже важливої вЂ‹вЂ‹молекули, використовується тільки одна її ланцюжок. Друга залишається в недоторканності в разі небудь випадкових помилок (мутацій).
Важливі ознаки живих організмів дублюються кількома генами, також як і біосинтез окремих амінокислот, які також дублюється кількома триплетами нуклеотидів (так звана вирожденність коду) (Уотсон, 1978). Це передбачено для тієї ж самої мети - для надійності збереження і відтворення генетичної інформації в разі пошкодження (мутації) того чи іншої ділянки гена.
Лауреат Нобелівської премії за створення моделі ДНК Дж. Уотсон зазначав, що В«мутантні гени зазвичай рецесивні, так як мутація порушує здатність синтезувати відповідний білок В»(Уотсон, стор 187). Тобто ці гени не беруть участь в біосинтезі білка. Життєдіяльність організму забезпечують аналогічні нормальні гени, що беруть участь в синтезі того чи іншого білка.
Недавні дослідження в галузі молекулярної біології, однозначно продемонстрували, що ДНК не є випадковим утворенням, а ретельно спланованим і втіленим творінням Творця.
До Донедавна побутувала думка, що велика частина ДНК в живих організмах нічого не кодує і є простим В«баластомВ» в живих клітинах. Однак з'ясувалося, що це далеко не так. Останніми дослідженнями було показано, що так звана В«баластоваВ» ДНК виконує безліч функцій і діє подібно сучасної комп'ютерної операційній системі. Як сказав доктор Джон Маттік: «³дмова визнавати всі значення не кодує білки ДНК цілком можна вважати однією і найбільших помилок в історії молекулярної біології В»(Gibbs, 2003).
Іншим дивовижною властивістю ДНК є її електричні властивості. В принципі ДНК дуже вразлива, але у ній є хороший захист. Вільні радикали атакують ДНК, віднімають електрони і це могло б заподіяти шкоду генетичної інформації, закодованої в цій молекулі. Але В«баластоваВ» ДНК блокує ці позитивно заряджені ділянки, діючи як електронний замок в ланцюзі.
В ДНК також є оригінальний спосіб захисту від різного роду пошкоджень. Виявлено, що неушкоджена ДНК проводить електричний струм, у той час як пошкоджена цією властивістю не володіє (електричний ланцюг переривається). Доктор Бартон з Каліфорнійського технологічного інституту виявила, що певні В«ремонтніВ» ферменти використовують цей принцип наступним чином. Ці ферменти прикріплюються до протилежних кінців ДНК, і один з них посилає електричний сигнал по нитці ДНК. Якщо сигнал доходить до протилежного ферменту, то він просто відділяється від ДНК, якщо ж сигнал не доходить, то він починає рухатися по ланцюзі молекули до пошкодженої ділянки і потім виправляє його. Таким способом, як вважають дослідники, характерним для всіх живих організмів, ДНК охороняється від всіляких пошкоджень (Louton, 2003, Anastasvami, 2003).
Всі це свідчить про те, що живі істоти сконструйовані таким чином, щоб та інформація, яка закладена в їх молекулах ДНК залишалася якомога більше незмінною, що абсолютно суперечить припущенням, наступним з еволюційної гіпотези.
Починаючи з 80-х років минулого століття в науковій і близько науковій літературі активно демонструються цифри про великий схожості генома людини і шимпанзе. Ці цифри коливалися від 99 до 97%, що зрозуміло, В«незаперечно доводить походження шимпанзе і людини від одного загального мавпоподібних предків В». Проблема полягала в тому, що аналізу нуклеотидної послідовності піддавалися тільки структурні гени, відповідальні за синтез білка. Великі фрагменти ДНК, які раніше вважалися непотрібними, насправді несуть найважливішу регуляторну функцію і їх роль навіть більш важлива, ніж інших генів, що безпосередньо відповідають за синтез тих чи інших речовин. Як вважають деякі дослідники, різниця між геномами людини і шимпанзе може зрости до 5-8% (Ярончік, 2010). В одній із останніх робіт з вивчення послідовності ДНК у людини і шимпанзе з урахуванням делецій і вставок в певних ділянках геному виявлено до 13, 3% відмінностей (Anzai et al, 2003). Але справа навіть не в цих іноді суперечливих даних з аналізу нуклеотидної послідовності. Справа в тому, що простий аналіз нуклеотидних послідовностей ДНК живого організм абсолютно не відображає функціональну значимість і відмінності геному. Наприклад широко відомий факт, що первинна последовательноcть амінокислотних залишків поліпептидного ланцюга нічого не говорить про його можливу функціональної активності, яка визначається конформацією даного білка. Остання в свою чергу залежить не тільки від рівня спирализации білка, його складчастої структури і дисульфідних зв'язкі...
