Ранчін А. М.
Історик П.М. Біціллі, який досліджував середньовічну історіографію та істоіософію Заходу, помітив в них панування "переконання у вічній повторюваності історичних подій, так що по суті одне і те ж завжди поновлюється, і цим досягається повна "Гармонія" між великими історичними періодами "(Біціллі П.М. Елементи середньовічної культури. СПб., 1995. С. 166). Це спостереження в повній мірі справедливо і для давньоруського літописання. Численні приклади співвіднесення подій, які проявляються в порівняннях діянь правителів минулого і справжнього, містить "Повість временних літ" (далі скорочено - ПВЛ). Найбільш значущі уподібнення і аналогії виявляються в оповіданні про хрещення Руської землі князем Володимиром Святославичем. Це природно, оскільки хрещення для літописця є подією, перетворює Русь, Первоїстоком її абсолютно нової, християнської історії. Діяння Володимира, згідно християнським поглядам, відображеним у ПВЛ, визначає долю Русі - і в цьому відношенні прирівнюється до вибору Костянтина рівноапостольного, просвітити Римське царство Христової вірою. "Сюжетним центром, подієвої кульмінацією Повісті временних літ, звичайно ж, служить історія хрещення Русі "(Віролайнен М.Н. Автор тексту історії: сюжетоскладання в літописі// Автор і текст: Збірник статей [Петербурзький збірник. Вип. 2]. СПб., 1996. С. 39).
ПВЛ - Літописний звід, в написанні якого брали участь декілька книжників другу половини XI - початку XII в.; тим не менш, інтерпретація її як єдиного, цілісного тексту цілком виправдана. Саме так вона повинна була усвідомлюватися (і усвідомлювалася) давньоруськими книжниками: свідченням цьому є і включення імені Нестора як автора в заголовок хлєбниковських списку, який зберіг, як прийнято вважати, текст пізнішої (не Несторівський), третьої редакції ПВЛ, і ставлення російського літописця XV в. до іншого учителеві - до "великого Селівестра Видобижскому "(безсторонньо і непідкупному свідкові, занесшего в свою працю "Вся добралися і недобрали", нічого "не прикрашаючи") як до упорядника ПВЛ в цілому (ПСРЛ. Т. 11. СПб., 1897. С. 211). На виправданості такого дослідницького підходу до ПВЛ наполягав И.П.Еремин в своїй книзі "" Повість временних літ ": Проблеми її історико-літературного вивчення "(Л. 1947. С. 9); щодо недавно його аргументи були повторені А.А.Шайкіним (Шайкіна А.А. "Се повісті временьних років ... ": Від Кия до Мономаха. М., 1989. С. 11, 211-212).
Іменування Володимира Святославича новим Костянтином міститься в некрологіческой статті ПВЛ під 6522 (1015) р.: "Се є новий Костянтін' великого Риму, іже крестів'ся сам і люди своя: тако і сь створи подібно йому "(Повість временних років. Вид. 2-е, испр. і доп. СПб., 1996. (Серія "Літературні пам'ятники"). С. 58. Далі ПВЛ цитується за цим виданням із зазначенням сторінок у тексті. ПВЛ і інші слов'янські тексти цитуються в спрощеній орфографії.).
Це зіставлення проводиться вже в давньоруських текстах XI в., створених раніше, ніж ПВЛ: тричі уподібнюється російський правитель римському імператору в "Пам'яті і похвалі князю російській Володимиру "Іакова мниха; порівнює Володимира з Костянтином і митрополит Іларіон у "Слові про Закон і Благодать".
Паралель "Володимир - Костянтин Великий", що міститься в цих текстах, неодноразово тлумачилася дослідниками як формальна, поверхнева. Так, ще М.І.Сухомлінов, зіставляючи версії звернення в християнство імператора Костянтина в Хроніці Георгія Амартола і Володимира в ПВЛ, зауважив: "Ймовірно, читання хроніки або іншого подібного їй твори дало можливість російському автору зробити таке порівняння свого князя з грецькою іператором: "се є новий Костянтин великаго Риму, іже крестів' ся сам і люди своя: тако і сь створи подібно йому "<...>. Але хіба тільки в цьому порівнянні і виразилося знайомство який писав про життя і хрещення Володимира з візантійськими хронографами. В інших же обставин прийняття християнської віри Костянтином, по опису Амартола, і св.Володимира, за описом літописця, керованого домашнім джерелом, представляє більш відмінності, ніж подібності, а останнім полягає в самих подіях, а не в їх викладі.
І Костянтин, і Володимир вражені хворобою пред хрещенням, і зцілюються від неї при здійсненні таїнства; але хвороби їх різні. <...> Зовсім інакше, як відомо, описані в нашій літописі хвороба і зцілення Володимира "(Сухомлинов М.І. Про давньої російської літописі як пам'ятнику літературному. СПб., 1856. С. 97-98). Про поверхневості аналогією "Володимир - Костянтин" писав опісля більше ніж сто років після М.І.Сухомлінова ієромонах Іоанн Кологривов: "<...> В їх (княгині Ольги та князя Володимира. - О.Р.) агіографічних образі бути може найсильніше відбивається Константинопольське вплив. Автор, який писав їх "Похвалу", підкреслював у них схожість зі святими імператором Костянтином і матір'ю його Оленою, з біографій яких він і запозичив титул "Рівноапостольних". Чернець Яків, перу якого належить древнє похвальне слово князю Володимиру і княгині Ользі, називає їх навіть <...> "нової Оленою "і" новим Костянтином ". Але по суті це - всього лише наївне вираз патріотизму автора, що прагне показати, що руська земля любима Богом і що вона теж висунула християнських князя і княгиню, гідних порівняння з великим Костянтином і його матір'ю. Якщо залишити осторонь ці окремі релігійні звороти мови, то даний документ показує нам образ князя, дуже відмінний від візантійських образів святих імператора й імператриці " (Іоанн (Кологривов), ієромонах. Нариси з історії російської святості. Siracusa, 1991. С. 64-65).
Така інтерпретація, дійсно, має певні підстави: безумовно, подібна роль римського імператора і російського князя як хрестителів своїх країн для давньоруських книжників була достатнім мотивом, щоб провести аналогію між Володимиром і Костянтином Великим. Між іншим, "необхідно думати, що святкування було встановлено "князю Володимиру" не як чудотворцеві, а як рівноапостольному хрестителю Русі, при чому міг бути маємо на увазі приклад Костянтина Великого "(Голубинський Є. Історія канонізації святих у Руській церкви. М., 1998 [репринт изд.: М., 1903]. С. 65).
Подібне ж схожість між римським імператором і князем Борисом-Михайлом, хрестителем Болгарії, дозволило константинопольському патріарха Фотія вдатися до уподібненню болгарського правителя Костянтину Великому: Борис-Михаїл, "возносящийся до світла благочестям "і справами, наближається, як пише Фотій, до Костянтина, і Фотій закликає князя новохрещених країни наслідувати святого імператору ромеїв в помислах і наміри і зберігати непорушною християнську віру. Однак історія хрещення Бориса-Михаїла та навернення до християнства Костянтина Великого (ні в версії Євсевія Памфіла, ні у версії Констанінова житія, відображеної у Георгія Амартола) зовсім несхожі.
Таким чином, уподібнення давньоруськими книжниками Володимира з Костянтину Великому ще не свідчить про подібність семантики, що міститься в текстах, присвячених російському князеві і римському імператору. Тим не менш, деякі дослідники намагалися виявити цю загальну семантику. Розгорнутий порівняльний аналіз версії про хрещення Володимира, викладеної в ПВЛ (так званої "Корсунської легенди "), і легендарної біографії Костянтина, представленої в його житії, був проведений недавно М.Б.Плюхановой. Дослідниця дійшла висновку: "Корсунська легенда - сюжет про становлення християнського володаря, що має аналогії <...> В самому житії Костянтина і Олени. Володимир бере місто (на думку Шахматова, Корсунь в легенді - субститут Царгорода), одружується з царівною, хреститься, виліковується від хвороби. Кожен з цих мотивів є умовою іншого і символічно тотожний будь-якому іншому. У житії Костянтина з усіх перерахованих мотивів редукований тільки мотив шлюбу "(Плюханова М. Сюжети і символи Московського царства. СПб., 1995. С. 120). Розвиваючи думку М.Б.Плюхановой, М.Н.Віролайнен відзначає изоморфность сю...
