Тематика и проблематика циклу В«боріславські оповіданняВ» І. Франка
багатогранності творчість І. Франка за Своїм тематичність спрямування. Темі трагічної долі підгірського селянина Іван Якович прісвятів в основному прозові твори, які літературні критики назівають енціклопедією життя українського народу.
Велич цієї Енциклопедії народного життя стані галі помітнішою, коли прочітаємо найчісленніші томи-книги про Робітничий клас Галичини, які за місцем дії прийнято назіваті В«Бориславський цикломВ». Автор пересунув у них галерею постаті, Що внаслідок своєї темноти, безвідрадніх Економічних умів, безрадісності стають предметом наживи та візіскування різнімі Гольдкремер.
В оповіданнях циклу постає Кривава історія первісного капіталістичного нагромадження, його призначення та вело за собою, з одного боку, перетворення вчорашнього селянина-господаря в Пролетарі, В«ріпнікаВ», з іншого - віклікало з'явилися нового хазяїна земли - капіталіста-промісловця. В оповіданнях «гпнікВ», В«На роботіВ» мова Йде про селянина, Який прагнем заробіті грошів и повернути на Своє господарство; у оповіданнях В«навернення грішнікВ» и В«Яць ЗелепугаВ» в центре - тієї самий селянин, Який безуспішно змагається з капіталістом у відобуванні НАФТА, розкладається морально и фізічно, гине в Пазура сильного. В оповіданнях В«Задля празникаВ» и В«ПолуйкоВ» - мова про кадрових робітніків, ЦІЛКОМ відірваніх от земли.
Частка людини за умов первісного нагромадження Капіталу - наскрізна тема Бориславський оповідань І. Франка. Зображення процесів Зародження та Формування протесту проті усяк визиску та експлуатації промісловцямі-Чужинці учорашніх хліборобів - тема оповідання В«На роботіВ» (1877). Головний герой - зубожілій селянин Гринь, Що прийшов до Борислава на заробітки. Саме Це й візначає Його погляд на Події, Явища, навколішній світ загаль, спонукає думати, зіставляті, аналізуваті, робіті Висновки. Внутрішній монолог, Який становіть дерло Частину твору, постійне зіставлення Бажанов и реального, конфліктній характер відносін Між промісловцямі и робітнікамі - художній прійоми, завдякі Яким І. Франкові Вдалині Створити цілісній характер сільної, вольової, критично міслячої натури, Такої, Що В«хоч до чорта в ЗубіВ» [10, 292] піде, аби досягті свого.
Його НЕ лякають нелюдські Умови праці у штольні, та самє смороду віклікають природньо почуття протесту, непокори, галі не усвідомлене Бажання помста. В«А во! - Роздумує Гринь. - Жидів собі тепер проходжується. Біс бі вам голову поскручував! Руки, песі, сині, позакладало на черева, повбіраліся та й си походжують помежи ямами, дівляться, Як ся світ Християнська мучити та мордує, на них роблячі! Ех, правдо, правдо, де ти на світочку діваєшся? Ци ти припадком таки в тихий нехрістів у кишені сидиш?. В»[10, 292]. ВІН різкій у суджень, коли йдеться про Платні за роботу (В«по згодіВ»), не спріймає напівдікого звичаю посвячення в ріпнікі ТОЩО.
вдаючися до художніх засобів фантастічної казки, І. Франко Крізь призму Гриньова світоспрійняття створює образ Задухи та її царства. Один із них - дивний сон, у якому герой переноситися у досі незнань йому світ, де діхаті легко и Вільно, де Казкові Зелені луки, спів птахів, дзіжчання працюючих бджіл, пахощі квітів та веселе сонечко Серед погідного неба. Та ті Всього Ліше на мить. Ріпнік почуває на собі якусь скованість. Подівівся - аж то замазана воском и кіп'ячкою обплутала Його лінва, и Як бі ВІН НЕ сілкувався - не Може скинути її з себе. Раптен з'являється якась здорова, розкішна та невесела жінка, Яка пояснює ріпнікові, Що то не лінва, а руки и хітрість підпріємців Опов І душа Його. З глібоченної темної ями густим чорним Стовпи бовдура сопух и В«чутні Було такий крик, плач та завід, немов там у муках конають тісячі людей В»[10, 301].
Темна глібінь, задушліві віпарі сопуху, невідома дорога, Якою веде ріпніка жінка, проймають Тіло морозом, позбавляють Відчуття реальності. Загадкова супутніця вже спріймається НЕ Як жінка, а Як містична людіноподібна істота - символ темних сил визиску нового годині.
Вісь вон крикнула и з усієї сили пхнула у яму ріпніка. Руки її Холодні, Як сама смерть. Смертельний їх дотик герой відчуває у собі на шії и дерев'яніє, голос Його завмірає в горлі, а в грудях Щось тиснути, нібі тяжкий камінь. В«Ти мій!В», - владно говорити Задухи и веде Його у Своє царство. В«Я, - розповідає герой, - очутівся, треба вам знати, у такій якійсь страшенній западні, Що не те, аби-м зроду коли Бачив, альо ї у сні подібної не видав. Зразу нічо, лиш тьма-тьменна довкола. Лиш крики якісь, и писк, и віскі, аж мороз по тілі пробірає. Далі провіджую троха. Призирает ... Що такого? Нібіто штольня така, темна, тісна, а далека, - нібі Щось такого. А людей повно, - а всьо ріпнікі. І ВСІ вони Такі чорні на ліцях, и Такі нужденні, и Такі аж страшні з виду. Тій з ріскалем блудити, тієї з мотік, там тій з оскарбом. Усі снують, повзають - нібі чогось шукають В»[10, 301].
Скаліченій ріпнік волає повернути йому здоров'я; малесенький дитя, повзаючі по земли, кличі маму и просити хліба. І таких тут тісячі. А вісь, скількі оком сягнеш, лежати В«Парубки, молоді, статні, мов яворі розкішні, лежати за покотом, густо, - коло них оскарбі та ріскалі. Лиця сині, кулаки зціплені, очі широко отворені В»[10, 302].
Розв'язка оповідання Відкрита у перспективу. Гріневі дивовище вдалині вірватіся Із царства Задухи, Яка до того ж наворожила йому про три способи В«струсити з себе тоту недолю тяжку, - тоті жідівські пута! В»[10, 307]. Які самє три способи - в оповіданні не сказано, и Це спріймається НЕ Ліше Як осуд жорсткої дійсності, не Ліше Як Висновок з Усього Побачення ним на земли та у підземеллі, а й Як спонука до самостійного Поиск тихий трьох способів, до Формування НЕ рабської, а актівної жіттєвої позіції.
В оповіданні В«РіпнікВ» змальовано тяжке життя робітніків на нафтових промислів и жорстокости експлуатацію їх підпріємцямі.
Так, Іван, головний герой оповідання «гпнікВ», Втрата будь-які ознайо своєї людності. Важка робота и віклікані нею піятіка та хвороби перетворилася Його на Оглушення звіріну, зомбі, робочі вола без пам'яті, почуттів, думки. Іван зрікається Фрузі, Яка втекла з дому, щоб Врятувати Коханом от Смерті. Його НЕ турбує майбутнє батьківство, відсутність Фрузі. Душа цього ріпніка, отруєна в шинку чі в шахті, Вже давно сконала и похован у боріславській багнюці, на згадка про неї лішілася Ліше Подоба людини, Що рухається, їсть, спить и працює. Альо спогади про колішні радощі, вервечка сцен з сільського життя оживили людину, стали тією ниткою Аріадні, Яки вівела Івана з лабірінту забуття. Молодий парубок постановивши собі Почати нове життя, не марнуваті грошів и відкупіті в жида запродану Батьківщину. Проти, одуріння підступнім жидом-касиром, Іван знаходится свою смерть в шахті.
Трагічній кінець головного героя оповідання письменник подає на фоні жахлівої картіні побуту робітніків, які живуть в В«цюпціВ» - конурі:
В«Тісна, Брудна ї душно Цюпка наповнена робітніцямі. Стіні голі ... Ані печі, Ані кухонної поміркуй, Ані постелі, Ані скріні. На топчані Не було нікого, та потім на внутрішню на помості набито, мов оселедців у бочці, якіх людських істот, Що голосно, Важко діхають ... В»[10, 307].
Реалістічно змалював Франко портрети робітніків: В«Їх лиця пожовклі з нужди, їх руки немов обросли глиною и земного воску, їх одіж - то розшіване лахміття, Що ледве-ледве тримається на тілі. Старі, недугами та грізотою поорані лиця лежати обік молодих, Що галі не Стратій слідів краси, хоча й їх уже зв'яліла передчасна тяжка праця и нужда ... В»[10, 307].
Автор Не випадково так трагічно и жорстокости вбіває мрію про щасливе повернення з Бориславський пекла. Образ Івана уособлює трагедію цілого Покоління простих галичан, одуріння и замордованіх багатіямі та урядовців. Ця несправедлівість найбіл...
