Чусовлянкін І.С., Мальцев А.Ф.
Напитання, що таке особистість, психологи відповідають по-різному, і в різноманітності їхвідповідей, а почасти і в розходженні думок на цей рахунок проявляється складністьсамого феномена особистості. Кожне з визначень особи, наявних влітературі (якщо воно включене в розроблену теорію і підкріпленедослідженнями), заслуговує на те, щоб врахувати його у пошуках глобальноговизначення особистості. Особистість найчастіше визначають як людину всукупності його соціальних, придбаних якостей. Це означає, що до числаособових не належать такі особливості людини, які генотипічно абофізіологічно обумовлені, ніяк не залежать від життя в суспільстві. У багатьохвизначеннях особи підкреслюється, що до особових не належатьпсихологічні якості людини, що характеризують його пізнавальні процесиабо індивідуальний стиль діяльності, за винятком тих, які проявляютьсяв стосунках до людей, в суспільстві. У поняття В«особистістьВ» зазвичай включають таківластивості, які є більш-менш стійкими і свідчать проіндивідуальність людини, визначаючи його значимі для людей вчинки.
Психологіяособистості стала експериментальною наукою в перші десятиліття нашого століття. Їїстановлення пов'язане з іменами таких учених, як А.Ф Лазурський, Г. Оллпорт, Р.Кеттел та ін Однак теоретичні дослідження в галузі психології особистостівелися задовго до цього часу, і в історії відповідних досліджень можнавиділити щонайменше три періоди: філософсько-літературний, клінічний івласне експериментальний. Перший бере свій початок від робіт древніхмислителів і триває аж до початку XIX в.
Вперші десятиліття XIX в. поряд з філософами і письменниками проблемамипсихології особистості зацікавилися лікарі-психіатри. Вони першими стали вестисистематичні спостереження за особистістю хворого в клінічних умовах, вивчатиісторію його життя для того, щоб краще зрозуміти його бачимо поведінка. Прицьому робилися не тільки професійні висновки, пов'язані з діагностикою талікуванням душевних захворювань, але і загальнонаукові висновки про природу людськоїособистості. Цей період і отримав назву клінічний. Аж до початку XX в.філософсько-літературний і клінічний підходи до особистості були єдинимиспробами проникнення в її сутність.
Вдвадцятому столітті вивченням особистості стали займатися і професійніпсихологи, які до цього часу звертали увагу головним чином надослідження суворого її обстеження, заснованого, наприклад, на узагальненніжиттєвих спостережень різних людей за даною особистістю. Менш суворий спосібвиявлення та оцінювання рис особистості заснований на вивченні мови, виборі з ньогослів-понять, за допомогою яких з різних сторін описується особистість. Шляхомскорочення списку обраних слів до необхідного і достатнього мінімуму (зарахунок виключення з їх числа синонімів) складається повний список всілякихособистісних рис для їх подальшої експертної оцінки в даної людини. Такимшляхом йшов Г. Оллпорт до побудови методики вивчення особистісних рис. Другийспосіб оцінки рис особистості передбачає використання факторного аналізу -складного методу сучасної статистики, що дозволяє звести до необхідної тадостатнього мінімуму безліч різних показників і оцінок особистості, отриманихв результаті самоаналізу, опитування, життєвих спостережень людей. У підсумкувиходить набір статистично незалежних факторів, які вважаютьсяокремими рисами особистості людини
онтогенезу(Від грец. Ontos - суще і genesis - народження, походження), процес розвиткуіндивідуального організму від його зародження до смерті. Термін запропонований в 1866 р. німецьким біологом Е. Геккелем, що протиставляла його філогенезу - процесу формуваннядеякої систематичної групи, наприклад біологічного виду Геккель вважав, щоіндивідуальний розвиток протікає відповідно до біогенетичних законом, т.тобто онтогенез є скорочене відтворення філогенезу.Згодом погляди вчених на співвідношення цих процесів зазнали змін.Сформульований Геккелем біогенетичний закон був в кінці 19 - поч. 20 ст.екстрапольований на становлення людської психіки (Г.С. Холл, П.П. Блонський таін.) Термін онтогенез також був привнесений у психологію і педагогіку, де їм зкінця 19 в. стали позначати процес індивідуального розвитку психіки. У цьомузначенні онтогенез практично виявився обмежений початковим етапом становленняособистості, тобто дитинством, і не включає зрілі роки, в які особистість незазнає таких істотних змін. Вивчення онтогенезу стало центрзавданням дет психології. У вітчизняній науці 20 в. утвердилося уявлення, згідноякому осі зміст онтогенезу складають предметна діяльність і спілкуваннядитини (насамперед спільна діяльність і спілкування з дорослим). В ходіінтеріоризації дитина В«привласнюєВ» соціальні, знаково-символічніструктури і засоби цієї діяльності і спілкування, на основі чого формуютьсяйого свідомість і особистість. Таким чином, центральним моментом онтогенезулюдини виступає не дозрівання організму, а соціально обумовленеформування психіки, свідомості, особистості в умовах впливу з бокурізних інститутів соціалізації.
Які багато інших психолого-педагогічні поняття, слово В«особистістьВ» не тількишироко використовується в повсякденній мові, але є також одним із центральнихпонять філософії, етики, соціології, права, психіатрії та інших наук. Вфілософії з поняттям особистість пов'язується найбільш глибока сутністьлюдського роду і в той же час найбільш істотні індивідуальніособливості конкретної людини. Природа цієї сутності по-різному трактується врізних філософських системах, але найчастіше співвідноситься з характеромсуспільних відносин, які пов'язують людей між собою. Індивід стаєособистістю, лише включаючись у систему існуючих суспільних відносин, тобтовін набуває нова системна якість, стаючи елементом більш крупноїсистеми - суспільства. При цьому В«суспільнеВ» не можна розуміти тільки якколективне. Громадськими за своєю природою є мотиви, цілі та засобибудь-якої людської діяльності. Те, який саме тип особистості будесформований, залежить не тільки і не стільки від біологічних особливостейіндивіда, властивих йому від народження, скільки від тієї соціальної мікросередовища, вякої відбувається становлення особистості.
Визнаннядетермінованості особистісного розвитку суспільними процесами не означає, щолюдина є пасивним об'єктом впливу зовнішніх сил, В«жертвоюВ»обставин. Він з самого початку активно вступає в суспільні відносини, всистемі яких він тільки й може розвернути закладені в ньому сутнісні сили.Творчість людини полягає, по-перше, в тому, що створені ним продуктиматеріального чи духовного виробництва самі починають функціонувати в суспільствіі можуть з часом придбати статус В«громадського стандартуВ». По-друге, людиназдатний в певних межах активно конструювати соціальну ситуаціюрозвитку своєї особистості, що часто вимагає багатьох років напруженої спрямованоїдіяльності.
Ветиці особистість - це вища цінність, суб'єкт моральної діяльності, що володієпочуттям обов'язку і відповідальності, совістю, гідністю, переконаннями.Соціологія вивчає суспільно значущі аспекти діяльності особистості, їїсоціальні функції як елемента системи суспільних відносин. В юриспруденціїособистістю вважається дієздатна людина, суб'єкт правових відносин, свідомоприймає рішення і відповідає за свої вчинки. У медицині головнахарактеристика особистості - це ступінь її психічного здоров'я, наявністьпатологій або акцентуацій. Лікарю важливо знати, як впливають ті чи інші якостіособистості на перебіг соматичних (тілесних) захворювань і як останні, в своючергу, можуть змінювати властивості особистості.
Ввітчизняній педагогіці радянського періоду особистість розглядаласяпереважно як предмет проектування і спрямованого формування.Наслідки такого одностороннього технократичного підходу ще не повністюподолані у вітчизняній школі, але тенденції до розуміння навчально-виховногопроцесу як співробітництва, взаємодії особистостей педагога і учнянабувають все більшого поширення.
Термі...
