гатьма іншими якостями, систематично розвивати їх у себе. [2, c.277]
Для того щоб успішно справлятися зі своєю роботою, педагог повинен мати неабиякі педагогічні здатності. Під педагогічними здібностями ми розуміємо певні психологічні особливості особистості, які є умовою досягнення його в ролі вчителя високих результатів у навчанні та вихованні дітей. Так, Ф.П. Гоноболін виділяє наступний ряд педагогічних здібностей:
В· дидактичні здібності, що дозволяють вчителю успішно здійснювати відбір змісту і методів навчання учнів, доступно викладати навчальний матеріал, викликаючи пізнавальну активність у самих учнів;
В· експресивні здібності, що дозволяють вчителю знайти найкращу емоційно-виразну форму викладу програмного матеріалу;
В· перцептивні здібності - виражаються в психологічної спостережливості педагога по відношенню до учнів, проникненні в їх внутрішній духовний стан, глибокому розумінні вікових та індивідуальних особливостей виховуваних;
В· організаторські здібності, що забезпечують дисципліну і порядок у класі; продумане використання кожної хвилини на уроці, створення дружного і згуртованого колективу учнів;
В· сугестивні або авторитарні здібності - здібності до навіювання, сильному емоційно-вольовому впливу вчителя на учнів і вміння на цій основі завоювати авторитет у їхніх очах; академічні здібності, пов'язані із засвоєнням знань, навичок і вмінь у відповідній галузі науки.
До спеціальних педагогічним здібностям відносять педагогічний такт, здібності до вихованню дітей і педагогічного спілкування. Такт вчителя завжди являє собою єдність високоморального ставлення до учнів і педагогічно досконалої форми поводження з ними. Педагогічний такт включає в себе не тільки питання, пов'язані з психологічними сторонами особистості вчителя, але й орієнтацію вчителя в прийомах і засобах педагогічного впливу, а також моральні установки і принципи, яким учитель слід.
К.Д. Ушинський справедливо відносив це поняття до галузі психології: "Так званий педагогічний такт, без якого вихователь, як би він не вивчив теорію педагогіки, ніколи не буде хорошим вихователем практиком, є, по суті, не більше як такт психологічний ... ". Учитель своїми діями на уроці повинен сприяти встановленню сприятливої вЂ‹вЂ‹психологічної атмосфери, комфортних умов спілкування і діяльності для всіх учнів, дбати про розвиток дружніх відносин між дітьми. [1, c.17]
Для цього необхідно:
В· НЕ підкреслювати успіхи одних учнів і невдачі інших;
В· НЕ протиставляти сильних слабким;
В· НЕ критикувати дитину при всьому класі, частіше розмовляти наодинці;
В· помічати навіть невеликі успіхи слабких учнів, але не наголошувати це різко;
В· сприймати всерйоз все, що відбувається з хлопцями;
В· формувати розуміння, що здатність до хорошого вченню є лише один із численних якостей особистості.
Учитель може позитивно впливати на багато сторін поведінки дітей, якщо стане заохочувати їх за хороші вчинки, і не буде карати, звертати надто пильну увагу на допущені дітьми помилки.
1.2 Специфіка педагогічної діяльності та педагогічного спілкування
Педагогічне спілкування - Це важливий компонент праці вчителя, який створює атмосферу психологічного розвитку особистості учня. Учитель, що вміє створити спокійну робочу обстановку, атмосферу поваги, активності дитини переважніше вчителя, учні якого знають всі правила і закони, але учні якого перевантажені, скуті, мають занижену самооцінку. У цьому сенсі педагогічне спілкування важливіше педагогічної технології. Педагогічне спілкування має бути особистісно розвиваючим, емоційно-комфортним і вирішувати наступні завдання:
- взаємообмін інформацією між вчителем і учнями;
- взаєморозуміння, вміння дивитися на себе очима партнера по спілкуванню;
- мобілізація резервів учасників спілкування, виявлення найбільш сильних і яскравих якостей учнів і вчителя;
- взаємодія і організація спільної діяльності;
- розумна, педагогічно доцільна самопрезентація особистості вчителя та учнів;
- взаємна задоволеність учасників спілкування.
Такий широкий спектр завдань вимагає оптимізації педагогічного спілкування по задачам, засобам і по результату. [5, c.8]
Взаємодія вчителя з учнями - один з найважливіших шляхів виховного впливу дорослих. Учитель, в принципі, достатньо підготовлений до організації та підтриманню взаємин з учнями. Однак на практиці взаємовідносини вчителя з учнями складаються не завжди оптимально. Багато в чому це залежить від стилю керівництва педагога (тобто від характерної манери і способів виконання вихователем тих функцій, з яких складається його взаємодія з учнями).
Стиль керівництва. Охарактеризуємо п'ять найбільш часто зустрічаються у вчителів стилів керівництва учнями. При автократичному стилі керівництва вчитель здійснює одноосібне управління керівництвом колективом, без опори на актив. Учням не дозволяють висловлювати свої погляди, критичні зауваження, проявляти ініціативу, тим більше претендувати на рішення що стосуються їх питань. Учитель послідовно пред'являє до учнів вимоги та здійснює жорсткий контроль за їх виконанням. Авторитарного стилю керівництва властиві основні риси автократичного. Але учням дозволяють брати участь в обговоренні питань, їх зачіпають. Однак рішення в кінцевому рахунку завжди приймає вчитель у відповідності зі своїми установками.
При демократичному стилі керівництва вчитель спирається на колектив, стимулює самостійність учнів. В організації діяльності колективу вчитель намагається зайняти позицію "першого серед рівних". Учитель виявляє певну терпимість до критичних зауважень учнів, заглиблюється в їхні особисті справи і проблеми. Учні обговорюють проблеми колективного життя і роблять вибір, але остаточне рішення формулює учитель.
При ігнорує стилі керівництва вчитель прагне, якнайменше втручатися у життєдіяльність учнів, практично усувається від керівництва ними, обмежуючись формальним виконанням обов'язків і вказівок адміністрації. Непослідовний стиль характерний тим, що вчитель в залежності від зовнішніх обставин або власного емоційного стану здійснює будь-який з описаних вище стилів керівництва. [5, c.16].
Стиль керівництва накладає відбиток на всю систему взаємин учителя з учнями: на те, як сприймає вчитель своїх учнів, як часто його конфлікти з учнями і т.д. Складаються взаємовідносини вчителів з учнями залежать також від того, наскільки педагоги враховують вікові особливості школярів, зокрема, властиве підліткам і юнакам прагнення до дорослості. Повага вихователем особистості школяра є обов'язковим психологічним умовою виникнення довірчих взаємин учнів з учителями. В іншому випадку виникають конфлікти учнів з учителями.
Спостерігається "вікове своєрідність "в протіканні конфліктів. У початкових класах вони проявляються як невдоволення учня вчителем. У підлітків нерідкі відкриті зіткнення з вчителем. У старших класах конфлікт може прийняти форму прихованого стану незадоволеності учня, наполегливої вЂ‹вЂ‹його незгоди з діями вчителя.
Стиль керівництва вчителя формується під впливом суб'єктивних і об'єктивних чинників. Під суб'єктивними факторами розуміють характерологічні особливості особистості вчителя. До об'єктивних чинників відносять стиль керівництва адміністрації школи, характер взаємодії у вчительському колективі і ряд інших чинників.
Говорячи про індивідуальний стилі педагогічної діяльності, мають на увазі, що педагог враховує свої індивідуальні схильності, особливості, свою індивідуальність. Педагоги, володіють різною індивідуальністю, з безлічі навчальних і виховних завдань можуть вибрати одні й ті ж, але реалізують їх по-різному.
Розглянемо основні ознаки індивідуального стилю педагогічної діяльності. Він проявляється:
- в темпераменті;
- в характері реакції на ...
