цію середовища побутування, декоративне оформлення слухати і виконувати музики (Костюм), інсценування, В«розігруванняВ» пісень, народні ігри.
Першочергова роль відводиться освоєнню жанрів російської народної пісні: дитячий фольклор, колискові, ліричні, солдатські, трудові, історичні, билини. Основні вокально-хорові вміння і навички учнів, пов'язані з освоєнням пісенного фольклору, спрямовані на формування кантилени, широкого дихання, природною манери звучання голосів, освоєння елементів багатоголосого співу (в початковій школі це двухголосие з самостійним рухом голосів, терцовий двухголосие, канон, імітаційна подголосочного). Однак не слід забувати, що народна пісня - це не В«наспів зі словамиВ», а частина життя людини і що момент її виконання дуже відповідальний, оскільки, по суті, це момент передачі досвіду поколінь.
Особливо слід сказати про ставлення вчителя музики до дитячих голосів. Необхідно уникати форсованого звучання, так часто вживаного при виконанні народних пісень; орієнтуватися на добре знайому народну манеру виконання фольклору в тому випадку, якщо сам учитель не володіє так званою народною манерою озвучування пісенних зразків; дбайливо використовувати народні традиції свого краю, регіону у виборі характеру звучання дитячих голосів.
Імпровізаційність - Найважливіша якість побутування кращих зразків фольклору - повинна накладати відбиток на процес освоєння пісні дітьми, на форми її розучування: народні пісні рекомендується розучувати В«з голосуВ», без супроводу, включаючи елементи гри, її інсценування. Адже тільки відчувши себе причетним до процесу створення і озвучування пісні, інструментального награності, пишучи власні варіанти мелодії, підголоски до неї, В«складаючиВ» композицію, виконавський план пісні, дитина зможе перейнятися думкою про те, що творчість невідомих композиторів і виконавців народних зразків музичного фольклору нерозривно у своїй єдності.
Пропонуючи в початковій школі зразки літературної фольклору для дитячих імпровізацій (Мовних, вокальних, пластичних, інструментальних), автори комплекту усвідомлюють всю складність реалізації цього завдання в умовах обмеженого навчального часу на уроці. Але, незважаючи на це, перші досліди залучення дитини до створення свого В«твориВ» в будь-якій формі самовираження дають позитивні результати і сприяють розвитку стійкого інтересу дітей до музики. У початкових класах необхідно більше спиратися на інтуїцію дітей, на живий і захоплюючий процес їх спілкування з музичним фольклором.
Інструментальне музикування фольклорних награвань і мелодій збагачує уявлення дитини про роль і місце виконавців у збереженні музичної спадщини.
Осягнення народної музичної культури в початковій школі йде за двома напрямками: по-перше, це вивчення справжніх чи стилізованих зразків народного фольклору, по-друге, це знайомство з музичними творами композиторів, в яких яскраво виражено фольклорне початок або використані справжні народні мелодії.
Опора на вітчизняну музичну культуру робить природним і органічним прилучення дітей до музичного фольклору інших народів світу, коли діти виявляють спільність життєвого змісту зразків фольклору, В«схожість і відмінністьВ» рідних наспівів з фольклором інших країн. Зіставляючи інтонаційний лад фольклору з особливостями розмовної мови народу, природними умовами життя, темпераментом і т. п., учні глибше пізнають свою рідну музику.
Імпровізація (франц. improvisation, італ. improvvisazione, від лат. improvisus - несподіваний, раптовий) - це створення художнього твору безпосередньо в процесі його виконання. Імпровізація можлива в поезії, музиці, танці, театральному мистецтві та ін Витоки імпровізації в професійному мистецтві сходять до народної творчості. З найдавніших часів у різних народів існували особливі категорії співаків-імпровізаторів (Давньогрецькі Аеди, західноєвропейські шпільмани, російські оповідачі, українські кобзарі, казахські і киргизькі акини та ін.) У професійному мистецтві найбільший розвиток отримали поетичні, музичні та хореографічні імпровізації Поетичні імпровізації зазвичай виконується на задану тему. Блискучим поетом-імпровізатором був А. Міцкевич; серед російських поетів мистецтвом імпровізації володіли П. А. Вяземський, В. Я. Брюсов (В«Весняні водиВ») та ін Образ поета-імпровізатора відобразив А. С. Пушкін у "Єгипетських ночах".
Музична імпровізація в професійному художній творчості сформувалася під впливом народного импровизирования і втілила його риси. Ранні її форми в Європі пов'язані з середньовічною вокальної культової музикою. Оскільки записи цієї музики були неповними, приблизними, кожен виконавець повинен був у тій чи іншій мірі імпровізувати свою партію. Поступово методи імпровізації ставали все більш регламентованими. Професійна кваліфікація музиканта, наприклад органіста, довгий час визначалася його майстерністю в так званої вільної імпровізації поліфонічних музичних форм (прелюдій, фуг та ін.) Ряд музичних жанрів носить назви, що вказують на їх часткову зв'язок з імпровізацією (наприклад, В«ФантазіяВ», В«ЕкспромтВ», В«ПрелюдіяВ», В«ІмпровізаціяВ»). У сучасній музичній практиці імпровізація має істотне значення, особливо в джазовій музиці, якій органічно притаманні елементи імпровізації, і в деяких модерністських течіях, широко застосовують довільну імпровізацію.
На перше місце тут хочеться поставити аспект не суто музичний, а психоемоційний. Велика частина проблем, що виникають на уроках імпровізації, знаходиться саме в цій сфері. Для успішного ведення курсу необхідна наявність двох умов - бажання і волі (як для учня, так і в особливості для педагога). Якщо в плані "бажання" на перших порах проблем не буває (Велика спокуса навчитися і навчити імпровізації), то у відношенні волі (у плані подолання виникаючих труднощів) може спостерігатися відомий дефіцит. Важливим представляється посилення уваги до честолюбним задаткам учня (у хорошому, природно, сенсі) як одному із засобів виховання вольових якостей. Якщо ж у цій області спостерігається сумна затишшя, то останнє тут засіб - честолюбні устремління батьків. Зазвичай вони демонструються в достатку (хоча і тут не обходиться без винятків).
Головним умовою в проведенні уроків імпровізації, як форми спонтанного творчого самовираження учня, є наявність психологічного комфорту. Особливо це необхідно з "затиснутими" дітьми, що мають вельми мізерний запас виражаються емоцій. Нерідко "зажатость" може бути викликана боязню інструменту або школярська-фельдфебельським першими уроками по спеціальності. До речі, найбільш ефективним є шлях, коли і спеціальність і імпровізація ведуться одним педагогом. При цьому стає можливим певний паралелізм в координації двох предметів. Більш того, імпровізація торкається питань "введення в музичну грамоту", які неминуче вирішує на своїх перших уроках саме педагог за фахом.
З першого заняття з імпровізації при виконанні найпростіших завдань учень повинен відчути "успішність" своїх звукових діянь, небачених завоювань. Головними зовнішніми оціночними діями педагога, адресованих дитині, повинні бути почуття - "захоплення", радість, "здивування", "Здивування" (при внутрішньому, звичайно, терпінні і холоднокровність; тактика придушення повинна бути виключена). Навіть якщо дитина грає не зовсім те, що хоче почути педагог (найчастіше це і буває), важливо тут не виправляти (Тобто не вказувати на факт помилки), а показати - "а от можна і так", "А це - мій варіант" і т.п., тобто через схвалення первинного варіанти учня перейти до показу власного варіанту (більш оптимального). Ця психоемоційна атмосфера перших уроків важлива тим, що через "Захоплення" і тактовність педагога повинні розвиватися азарт учня і його віра у власну творчу неповторність, а часом і "Унікальність". В міру зростаючого інтересу учня до імпровізації оцінна емоційна "ейфорія" педагога може знижуватися (але з обов'язковою коригуванням на те чи інше емоційний стан учня на конкрет...
