скій, Е. Браун та ін; "Музику випадку", т. зв. алеаторику, - Г. Брант, Дж. Крем, Ч. Вуорінен; з'являються композитори-виконавці та імпровізаційні ансамблі (Л. Фосс, P. Шейп, X. Фарберман); на синтезі "серйозною" і джазової музики засновано "третє протягом" (Г. Шуллер, Л. Остін, О. Коулмен та ін); з сер. 50-х рр.. ведуться досліди по програмуванню звукових моделей за допомогою комп'ютерів (Композитор з математичною освітою M. Беббітт і його послідовники Л. Хіллер, M. Суботнік та ін, що працюють з синтезаторами звуку).
2. Джон Кейдж (1912-1992)
Джон Кейдж (Cage, John) - американський композитор і теоретик, чиє викликало чимало суперечок творчість сильно вплинуло не тільки на сучасну музику, але й на цілий напрямок в мистецтві середини 20 в., пов'язане з використанням В«випадковихВ» елементів (Алеаторику) і В«сирихВ» життєвих феноменів. Кейдж надихався вченням дзен-буддизму, згідно з яким природа не має внутрішньої структури, або ієрархії явищ. На нього зробили також вплив сучасні теорії взаємозв'язку всіх явищ, що розвивалися соціологом М. Маклюена і архітектором Б.Фуллером. В підсумку Кейдж прийшов до музики, яка включала в себе елементи В«шумуВ» і В«ТишіВ», використовувала природні, В«знайденіВ» звучання, а також електроніку і алеаторику. Плоди цих дослідів не завжди можна віднести до розряду художніх творів, але це якраз і узгоджується з ідеєю Кейджа, за якої подібний досвід В«вводить нас в саму суть того життя, яке ми проживаємо В».
Кейдж народився 5 вересня 1912 в Лос-Анджелесі. Навчався в Коледжі Помони, потім у Європі, а після повернення в Лос-Анджелес займався з А.Вейссом, А.Шенбергом і Г.Кауеллом. Незадоволений обмеженнями, що накладаються традиційної західної тональної системою, він почав створювати композиції з включенням звуків, джерелами яких були не музичні інструменти, а різні предмети, оточують людину в повсякденності, брязкальця, хлопавки, а також звуків, породжуваних такими незвичайними процедурами, як, наприклад, зануренням вібруючих гонгів у воду. У 1938 Кейдж винайшов т.зв. підготовлене фортепіано, в якому під струни підкладені різні предмети, в результаті чого рояль перетворюється на мініатюрний ансамбль ударних. На початку 1950-х років став вводити в свої композиції алеаторику, використовуючи при цьому різного роду маніпуляції з гральними кістками, картами і Книгою перемін (І-цзин), стародавньої китайської книгою для ворожіння. Інші композитори і раніше епізодично використовували В«випадковіВ» елементи у своїх композиціях, але Кейдж першим почав застосовувати алеаторику систематично, зробивши її головним принципом композиції. Він також одним з перших став використовувати специфічні звучання й особливі можливості зміни традиційних звучань, одержувані при роботі з магнітофоном.
Три найбільш відомі композиції Кейджа вперше виконані в 1952. Серед них горезвісна п'єса В«4'33" В», що представляє собою 4 хвилини і 33 секунди тиші. Однак тиша в цьому творі не рівнозначна повній відсутності звуку, оскільки Кейдж, крім іншого, прагнув привернути увагу слухачів до природних звукам того середовища, в якій виповнюється В«4'33" В». В«Уявний ландшафт № 4 В»(Imaginary Landscape № 4) написаний для 12 радіоприймачів, і тут все - вибір каналів, потужність звуку, тривалість п'єси - визначається випадковістю. Твір без назви, виконане в коледжі Блек-Маунтін з участю художника Р. Раушенберга, танцюриста і хореографа М. Каннінгема та інших, стало прототипом жанру В«хепенінгВ», в якому видовищні та музичні елементи поєднуються із вчинюваними одночасно спонтанними, часто абсурдними діями виконавців. Цим винаходом, а також своєю роботою в класах композиції в Новій школі соціальних досліджень у Нью-Йорку Кейдж надав помітний вплив на ціле покоління діячів мистецтва, засвоїло його погляд: все, що відбувається може розглядатися як театр (В«театрВ» - все, що трапляється одночасно), і цей театр дорівнює житті.
Починаючи з 1940-х років Кейдж складав і виконував музику для танцю. Його танцювальні композиції не пов'язані з хореографією: музика і танець розвертаються одночасно, зберігаючи свою власну форму. Більшість подібних композицій (В яких іноді використовується декламація в В«хеппенінговойВ» манері) були створені у співпраці з танцювальною трупою М.Каннінгема, в якій Кейдж був музичним керівником.
Літературні роботи Кейджа, в тому числі В«МовчанняВ» (Silence, 1961), «гк після понеділкаВ» (A Year from Monday, 1968) і В«Для птахівВ» (For the Birds, 1981), виходячи далеко за межі музичної проблематики, охоплюють весь спектр ідей, що стосуються В«Безцільної гриВ» художника і єдності життя, природи і мистецтва.
Кейдж помер в Нью-Йорку 12 серпня 1992.
3. Семюел Барбер (1910-1981)
Семюел Барбер (Barber, Samuel) - американський композитор, народився 9 березня 1910 в Уест-Честері (Шт. Пенсільванія). Почав навчатися музики у віці шести років і вже на першому році навчання виявив ознаки композиторського дарування. У тринадцять років поступив в Музичний інститут Кертіса у Філадельфії, де протягом дев'яти років займався грою на фортепіано, співом і композицією, а також брав уроки диригування у Ф. Райнера.
Під час Другої світової війни Барбер служив у військово-повітряних силах США. У квітні 1945 він був обраний почесним членом Меморіального фонду Дж.Гуггенхейма. Протягом літніх сезонів 1947 і 1948 був музичним консультантом Американської академії в Римі.
Серед творів, що принесли Барбер світову популярність, можна згадати адажіо для струнного оркестру, оркестрові есе № 1 і № 2, Кепрікорнскій концерт для флейти, гобоя, труби і струнних (Capricorn Concerto), віолончельної і фортепіанну сонати (соната для фортепіано вперше виконана Володимиром Горовицем). В опері В«ВанессаВ» (Vanessa) розкрився талант Барбера як музичного драматурга.
Перша симфонія була створена в Римі і виконана там же під управлінням Б. Молінарі (1936); в 1937 твір прозвучав на Зальцбурзькому фестивалі. Прем'єру Другої симфонії провів у 1944 Сергій Кусевицький з Бостонського симфонічним оркестром; під його ж керуванням в 1948 відбулося перше виконання Літньої музики (Knoxville, Summer of 1915) для квінтету духових, а в 1946 - віолончельного концерту.
Балет В«МедеяВ» (Інша назва Печера серця; Medea, Cave of the Heart), замовлений Барбер Мартою Грехем, до цих пір користується найбільшою популярністю серед його театральних композицій. Оркестрова сюїта з цього балету вперше прозвучала в 1947 в виконанні Філадельфійського оркестру під керуванням Ю. Орманді.
У 1964 Барбер отримав замовлення на оперу В«Антоній і КлеопатраВ» (Antony and Cleopatra) за Шекспіру; у створенні її лібрето композитор співпрацював з режисером Ф. Дзеффіреллі. Прем'єрою цього твору було ознаменовано відкриття 16 вересня 1966 нового будівлі нью-йоркської В«Метрополітен-операВ».
Протягом свого життя Барбер отримав безліч премій і нагород, в тому числі двічі Пулітцерівську премію (1958 і 1963): в перший раз премія була присуджена йому за оперу В«ВанессаВ», яка одночасно отримала і Премію критики, по друге - за фортепіанний концерт № 1.
Експресивна природа музичного обдарування Барбера - в основному романтична, лірична. Саме тому в період творчого становлення його не привернула жодна з В«СистемВ», що виникли в музиці 20 ст. - Ні неокласицизм Стравінського, ні атоналізм, ні додекафонія Шенберга. Барбер зволів їм виражальні засоби 19 в., І на цій основі рано зумів виробити технічно досконалий стиль, головними ознаками якого можна вважати об'єктивність і нейтральність.
Мабуть, тільки в одному творі Барбера - Кепрікорнском концерті (1944) - помітно прямий вплив художніх течій сучасності, а саме неокласицизму Стравінського. Неокласицизм надав стримуючий вплив на романтично насичений мову Барбера, і тенденція до економного поводження з виразними засобами і кульмінаціями стала характерною для всього зрілого творчості композитора.
Помер Б...
