успільства, метою яких було вивчення численних останків первісних людей. І вже в середині XIX століття на основі досліджень черепів і скелетів неандертальців було поставлено завдання реконструкції історії людства і культури. Так в складі антропології з'явилося новий науковий напрям, отримало назву соціальної антропології. В науковий обіг ця назва ввів один із засновників англійської етнології - Джеймс Фрезер, який у 1906 році позначив їм свій напрямок етнологічних досліджень. Цією назвою Фрезер хотів підкреслити відмінність своїх досліджень від напрямку, яким займався Едвард Тайлор і яке вже тоді починали називати культурною антропологією. Поняття В«соціальна антропологіяВ» досить швидко одержало поширення і стало англійським варіантом поняття В«етнологіяВ». В даний час представники англійської В«соціальної антропологіїВ» орієнтують свої наукові інтереси на вивчення різних етнічних груп як носіїв різноманітних культурних традицій.
Становлення етнології в США. Виникнення і розвиток етнології в США відбувалося дещо пізніше, ніж в розвинених європейських країнах. З причини етнічного своєрідності США і гострої проблеми расових відносин американська антропологія спочатку формувалася як наука, що включала в себе дослідження в області фізичної антропології, расових і культурних відмінностей. Цей напрямок розвитку американської етнології було задано її основоположником Генрі Льюїсом Морганом, чия наукова діяльність була досить різноманітною. Його дослідження систем спорідненості в примітивних культурах, класифікація типів сімейно-шлюбних відносин, періодизація людської історії на цілі десятиліття зумовили тематику досліджень американської етнології. Однак в середині 50-х років XX сторіччя зусиллями Франца Боаса наукові орієнтири американської етнології істотно звужуються, і вона починає вивчати тільки проблеми культурних особливостей народів. Цей напрямок було названо Боасом культурною антропологією. Пізніше воно стало розуміти будь етнокультурні дослідження і тим самим стало американським синонімом поняття В«етнологіяВ».
Розвиток етнології у Франції. У Франції процес становлення етнології також розвивався специфічним чином. У зв'язку з активною політикою колонізації керівні політичні кола Франції постійно відчували потребу в грунтовній і докладної інформації про особливості способу життя, культури і традицій залежних народів. Тому наука про народи там спочатку була названа етнографією (від грец. etnos - народ і graphien - опис). Ця назва під Франції зберігалося до кінця XIX століття, коли була усвідомлена наукова неповноцінність етнографічних матеріалів через відсутність у них історичних даних і теоретичних узагальнень. Доповнення етнографічних описів історичними та теоретичними матеріалами дозволило етнографії на початку XX століття трансформуватися в етнологію, яка і в даний час зберігає це назва
Розвиток етнології в Росії. Інтерес до етнічних проблем в Росії з'явився в другій половині XVIII століття, коли вперше в російській суспільній думці були поставлені питання про місце і роль Росії серед інших народів, про історичні корені російського народу, про особливості російської культури і т.п. Але теоретичне осмислення цих проблем в російській культурі пов'язане з рухом слов'янофілів. Виходячи з ідеї месіанської ролі Росії в світі, вони вважали своїм обов'язком розвиток національного самосвідомості російського народу, збереження його національної самобутності. Етнологія в Росії склалася у формі самостійного наукового напряму в то Водночас, що і на Заході, тобто в середині XIX століття. Початком російської етнології прийнято вважати установа в 1846 році Російського географічного товариства. В Цього року голова відділення етнографії К.М. Бер виступив з програмним доповіддю В«Про етнографічних дослідженнях взагалі, в Росії в особливостіВ». Згідно з його уявленням, основна робота відділення етнографії була орієнтована на всебічне вивчення Росії: її географії, природних багатств і народів. Державні інтереси вимагали також відомостей про народи Сибіру, Далекого Сходу, Середньої Азії, Кавказу. Для цього всередині суспільства було створено етнографічне відділення, головним завданням якого було дослідження В«Розумових здібностей російського народуВ», його способів життя, традицій, релігії, забобонів, мови, казок і т.д. Тоді ж була прийнята програма В«Про етнографічному вивченні народності російської В», відповідно до якої проводилися всі етнографічні дослідження.
Ідеї К. М. Бера розвинув, конкретизував і активно реалізував змінив його на посту голови відділення Н.І. Надєждін. Він був ідейним керівником групи молодих вчених, які ставили своєю метою етнографічне вивчення російського народу. На одному із засідань Російського географічного товариства в 1846 році Н.І. Надєждін виступив з програмою В«Про етнографічному вивченні народності російськоїВ», в якій закликав описувати: 1) побут речовинний, 2) побут житейський, 3) побут моральний і 4) мову. Моральний побут включав в себе всі явища духовного культури і серед них В«народну характеристикуВ». Сюди ж входило опис розумових і моральних здібностей, сімейних відносин і особливостей виховання дітей.
Особливе місце в історії російської науки про народи займає наукова діяльність М.М. Миклухо-Маклая, який прагнув довести єдність людського роду, фізичну і психічну рівноцінність всіх рас і народів, обгрунтувати ідею про те, що всі наявні відмінності між народами викликані природними і соціальними умовами їх життя. Дослідження життя папуасів Нової Гвінеї і народів Океанії, їх матеріальної та духовної культури, психології і соціальних відносин дозволило вченому обгрунтовано заперечувати сутність расистських теорій. І хоча в працях вченого не досліджуються власне теоретичні проблеми етнології, але вони тим не менш містять багаті спостереження та матеріали для таких узагальнень.
На рубежі XIX-XX століть значний внесок у розвиток вітчизняної етнології внесли праці відомого філософа Г.Г. Шпета по етнічній психології. У своїй книзі В«Введення в етнічну психологіюВ» Шпет висловлює думку, що національну психологію народу потрібно досліджувати через осягнення сенсу об'єктивних культурних явищ, в яких вкарбовуються типові суб'єктивні почуття народу. У відповідності з цим ключем до розумінню психіки народу є його культура, історія, конкретна соціальна дійсність, в сукупності визначають зміст колективного духу нації.
В«Дух народуВ», на думку Шпета, символізує зміст і ідею В«народуВ», які розкриваються в типологічних зображеннях його складу і змін у часі. У цьому сенсі В«духВ» є збори характерних рис В«поведінкиВ» народу. У сукупності з постійністю В«ДиспозиційВ» він являє собою народний характер. Цей суб'єктивний характер слід розуміти як сукупність реакцій народу на обставини, в яких він сам бере участь, на об'єктивно дані йому відносини.
У радянський період розвитку вітчизняної етнології особливої вЂ‹вЂ‹сферою досліджень були міжнаціональні відносини. Як правило, вони вивчалися на основі статистичних даних про повсякденній поведінці та конкретних вчинках людей. Так, наприклад, дружба народів оцінювалася за кількістю учасників представників різних національностей у великих загальносоюзних будовах або за кількістю міжнаціональних шлюбів. В цілому дослідження етнічних проблем цього періоду носили політично замовний характер і не розкривали всіх процесів етнічного розвитку. Поза полі зору вчених того часу залишалися такі кардинальні проблеми етнології, як етнічна ідентичність, етнічна свідомість, міжетнічні конфлікти і т.д. Розвиток вітчизняної етнології на цьому етапі було пов'язано з науковою діяльністю В.Г. Богораза, П.Ф. Преображенського, С.П. Толстова, Б.А. Куфтіна, С.І. Руденко, Н.Н. Чебоксарова, С.А. Токарєва, Ю.В. Бромлея та інших. Результатом діяльності цієї плеяди вчених стало створення теорії господарсько-культурних типів та історико-етнографічних областей, були проведені різно...
