селення розподілено дуже неоднорідне. У зазначених вище державах проживає більше 60% населення світу. В той же час в 62 великих і середніх державах (з населенням понад 10 млн чоловік у кожному) зосереджено майже 95% всього населення Землі. І нарешті, у світі налічується 38 карликових країн (З числом жителів менше 100 тис. чоловік), в яких живе в сукупності близько 1 млн чоловік.
Як і на всьому протязі етнічної історії людства, етнодемографічні процеси XX століття не відрізнялися ритмічністю і стійкістю. У перші чотири десятиліття XX століття населення Землі збільшилося всього на 665 млн осіб, тобто щороку воно зростало в середньому на 16,6 млн. У цей час в країнах Азії та Африки смертність була значно вище, ніж в інших регіонах, а природний приріст - порівняно низьким. Висока народжуваність у країнах цих регіонів (понад 4% в рік) була обумовлена ​​ранніми шлюбами і традиціями багатодітних сімей. Останнє обставина було викликано, в свою чергу, високою дитячою смертністю, загрожувала залишити батьків без потомства. Часті неврожайні роки, порождавшие голод та епідемії, несли щорічно сотні тисяч, а іноді й мільйони життів.
Свій вплив на етнічні процеси надали економічна криза початку 30-х років і політичні відносини провідних світових держав. Середньорічний приріст населення в 30-х роках скоротився в цілому по світу до 1%, а в деяких розвинених країнах навіть стали проявлятися ознаки депопуляції. Так, наприклад, у Франції в 1935 р. число смертей перевищила кількість народжень. Різко впав приріст населення також у США, майже на 30% знизилися темпи приросту населення в Азії. Лише країни Латинської Америки уникли впливу цього процесу - там середньорічний приріст населення в 30-х роках склав 1,8%.
Серед причин, значно вплинули на етнічні процеси XX століття, найзначнішою, безумовно, стала друга світова війна. Одні тільки прямі людські втрати від неї в підсумку склали більше 50 млн осіб, з яких приблизно половина припала на народи Радянського Союзу. Що ж стосується непрямих втрат, пов'язаних зі зниженням народжуваності та збільшенням смертності (у багатьох країнах народжуваність у воєнні роки була нижче смертності), то вони, за приблизними підрахунками, були в 2,5 рази більше прямих втрат (людство В«недорахувалосяВ» принаймні 175 млн чоловік). Довоєнний рівень чисельності населення в країнах Європи був досягнутий в 1947 р., а в Радянському Союзі - в 1955 р.
У воєнні роки лише в країнах Америки і Австралії чисельність населення зростала прискорюють темпи. Особливо це з'явилося в Латинській Америці, де середньорічний приріст досяг 2,5% за рахунок іммігрантів, переїжджають туди в перші повоєнні роки з розорених країн Західної Європи.
Етнічні процеси середини XX сторіччя докорінно відрізнялися від процесів попередніх десятиліть. Головним чинником, що впливає на етнічну ситуацію у світі, став глобальний демографічний вибух 50-х років, який якісно і кількісно відрізнявся від усіх попередніх. Справа в тому, що в повоєнний час відбулося різке падіння показників смертності населення, в короткі терміни торкнулося більшість країн світу. Народжуваність при цьому не перевищувала середніх показників. У результаті зниження смертності середньорічний приріст населення збільшився практично в усіх країнах планети і досяг до середини 60-х років в середньому по світу 2%, а в деяких країнах Південної Америки, Африки та Азії перевищило 3%. В підсумку чисельність населення багатьох країн з 1950 по 1983 р. більш ніж подвоїлася. У той же час у більшості країн Європи за цей же період населення зросло менш ніж на 25%.
Демографічний вибух 50-60-х років змінився в 70-ті роки швидким зниженням народжуваності і темпів природного приросту в країнах Європи. Зниження цих темпів було настільки значно, що навіть середньорічний абсолютний приріст населення на початку 80-х років був на 1 млн чоловік нижче, ніж десятиліттям раніше. У більшості країн Північної та Західної Європи відбувалося просте відтворення населення. Ця тенденція і сьогодні є визначальною в етнічних процесах більшості країн Європи. Так, якщо вважати 15 народжень на кожну 1000 чоловік кордоном низькою народжуваності, то її вже перейшли майже 2/3 країн Європи.
В останні два десятиліття також знижуються темпи приросту населення і в Азії, хоча цей процес відбувається досить повільно (з 2,2% в рік в 60-і роки до 1,8% на початку 80-х років). Лише в арабських країнах, Пакистані, Малайзії і на Філіппінах темпи приросту населення продовжують традиційно залишатися високими, а регіон в цілому дає як і раніше більше 60% всього приросту населення світу.
У країнах Латинської Америки досить різке зниження рівня смертності населення відбулося відразу після Другої світової війни, що при незмінному рівні народжуваності висунуло регіон на перше місце в світі за темпами зростання населення. Проте з середини 60-х років народжуваність і тут починає досить різко падати, що призвело до того, що за останні 20 років приріст населення залишився приблизно на тому ж рівні (небагатьом більше 8 млн людей на рік).
Інакше розвиваються етнічні процеси в Африці, де протягом усього післявоєнного часу спостерігаються найвищі рівні народжуваності і смертності. Зниження смертності там стало відбуватися з початку 60-х років при незмінному рівні народжуваності, що забезпечило безперервний природний приріст населення аж до теперішнього часу. З кінця 60-х років Африка за темпами зростання населення обігнала Латинську Америку. Щорічний приріст населення африканського континенту становить за останнє десятиліття більше 15 млн чоловік.
Таким чином, етнічна картина світу протягом всієї історії людства відрізнялася строкатістю і різноманітністю. Щоб краще усвідомити багатопланові етнічні процеси, що йдуть у Світ, потрібно використовувати наукову класифікацію народів світу. Однак складність, багатоваріантність, історична мінливість етнічної картини світу обумовлюють різні види класифікацій, які, взяті окремо, не дають вичерпної етнологічної характеристики окремого народу. Розглянуті ж у своїй єдності, різні прийоми класифікації дозволяють систематизувати етноси з широкого кола ознак.
У сучасній етнології принципи наукової класифікації етносів відрізняються різноманітністю; вони розроблені на основі власне етнологічних методів і методів суміжних наук і базуються на критеріях, що відрізняють одні етноси або етнічні групи від інших. При цьому подібних критеріїв може бути досить багато, в залежності від конкретних завдань того чи іншого дослідження. Одні критерії класифікації засновані в першу чергу на дослідженні етнічної приналежності народів, їх походження та шляхів формування, для чого першорядне значення мають дані порівняльно-історичного мовознавства, антропології, систематизовані відомості про матеріальну і духовну культуру. Інші критерії виходять з аналізу явищ, властивих різним народам і їх групам, незалежно від етнічної приналежності, наявності або відсутності культурних контактів. Це перш за все ознаки господарської діяльності, залежали в минулому в більшій мірі від природно-географічних умов, екології та в значно меншому ступені від етнічних і культурних традицій. Це стосується угруповання народів за рівнем розвитку соціальних відносин, а також з релігійної приналежності.
Виходячи з критеріїв сукупних антропологічних ознак, спільного проживання на одній або декількох територіях, типу етнічної спільності, загальних особливостей побуту і культури, спільної історичної долі, мовної спорідненості, можна розділити всі народи по наступних підстав: географічному, антропологічного, мовною та господарсько-культурному.
3. ГЕОГРАФІЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ
За допомогою такої класифікації етносів виділяються умовні географічні регіони, в яких розселені народи світу. Ця класифікація використовується головним чином при зовнішньому описі народів і в деяких випадках, коли просторове розселення народів може мати істотне значенн...
