про В«варварському сербському великому жупані, розташовуютьсясоюзними угорськими загонами В», а в іншому місці - проВ« сербсько-візантійськоївійні В», розв'язаної по спонуканню норманів проти візантійського імператора10.Що вважається в дослідженнях датуванням вірші Продрома Різдво 1149 зв'язується з константинопольським тріумфом11. Цей факт з безсумнівною впевненістюпідтверджує те, що Феодор Продром згадав про угорців у зв'язку з подіямиосені 1149 На підставі цього ми, отже, можемо з упевненістювизнати те, що в сербсько-візантійських збройних зіткненнях 1149 на стороні сербів також брали активну участь угорські військові сили, і, таким чином, намслід перенести на 1149 початок угорсько-візантійських зіткненьсередини XII в. Однак, можливо, що тоді військова допомога угорців мала щедуже скромні розміри, і в антівізантійской акції 1149 головну роль грали, природно, очолювані Урош II серби; ці два чинники можуть, понашу думку, пояснити те, що візантійські хроністи замовчують про участьугорців у цих подіях.
Щодохронології сербсько-норманських і, імовірно, угорсько-норманськихзв'язків цей вірш Продрома збагачує наші знання дуже важливими даними.До цього часу ми могли лише непрямим шляхом, на підставі вже цитованогоповідомлення Кіннама, зробити висновок про те, що в 1149 р. між угорцями, сербами і сицилійськими норманнами виникло співробітництво, спрямованепроти Візантіі12. З вірша константинопольського поета однозначновипливає, що 1149 р. південно-італійські нормани уклали з сербами - а, можливо,і з угорцями - договір, союз, який був спрямований проти Візантії. Головноюйого метою з боку норманів було те, щоб серби - безсумнівно, за підтримкиугорських допоміжних загонів - вторглися на візантійську територію ізмусили імператора Мануїла до відмови від італійського похода13. План короляРожера II повністю вдався, тому що із-за виниклих на Балканах ускладненьвасилевс замість норманів змушений був відправитися проти сербів.
Спритнатактика Уроша II не дозволила Мануилу 1149 р. нанести важке ураження сербам. Однак василевс вважав, що для безперешкодного початку запланованоїіталійської війни необхідно, у всякому разі, умиротворити повсталісербські території. Тому візантійський імператор зробив новий, набагатобільш масштабний військовий похід проти Уроша II. Час візантійсько-сербськоївійни, що сталася слідом за цим, встановлено в історіографії з праці Кіннама.Але наш історик безпосередньо після опису подій 1149 так починає розповідь про напад Мануїла: [45. l.] В«У наступному році з відходом літа ..., колидерева вже скинули листя, [василевс] у Ніша побудував армію В»14. Значить,безсумнівно, що восени 1150 почалася хода візантійців проти сербов15,які відразу ж змінили тактику і замість відступу обрали відкритезіткнення з візантійцамі16. Імовірно, істотну роль тутвідіграла та обставина, що на підставі союзницького договору міжсербами й угорцями Геза II направив на допомогу сербам значне, набагатобільш сильне військо, ніж у минулому році. Мануїл дізнався про це і попрямував відНіша в бік річки Сави, щоб завдати поразки угорським загонам на чолі зКОМЕСА Бадьоном17. Мабуть, так він хотів зруйнувати єдність угорських ісербських військ. Але план василевса не досяг успіху, і після дрібних сутичокМануїл здобув велику перемогу над угорсько-сербським військом біля річки Тари. Підчас битви імператор в ході єдиноборства захопив у полон ішпани Бадьона,полководця короля. Після битви Урош II з'явився у таборі візантійців і принісвасальну клятву імператору, тобто, після дворічної війни Сербія і ранішезалишалася васальною державою Візантійської імперіі18. Втім, дляостанніх подій черга настала пізньої осені, тому що Кіннам згадує проВ«Великому снігуВ», який в горах серйозно ускладнив просування візантійськихвоінов19.
Наступненапад імператор Мануїл зробив вже безпосередньо на Угорщину. У своєму посланніпро війну василевс висловив угорському королю докір у тому, що він надаєдопомога сербам20, здійснив похід на союзний Візантії Галіч21 і вступив у військовийсоюз з норманнськім правітелем22. У каральному, репресивному поході Мануїлхотів помститися за це Гезе II. Очолювана імператором візантійська арміяпереправилася у Белграда через прикордонну річку Саву, частина її взяла в облогуЗімон, інша частина вторглася і повністю спустошила Срем, а більшу частинумісцевих жителів переселила на територію імперії. Подібна доля спіткала іЗімон, яка здалася під натиском переважаючих сил обложників. Мануїл вжепочав відступ до візантійської фортеці Бранічево, коли прибув з угорськимвійськом бан Белуші, але він не вступив у боротьбу з імператором. Слідом за цим, понаказом імператора герцог Борис, уявний син короля Калмана, на чолі однієї зчастин візантійського війська вторгся в Темешкез, потім зайнявся грабежами івкінець спустошив цю область. Лише перед загрозою приходу туди [46. l.] Гези IIвін повернувся в табір Мануїла. Можливо, що ув'язненим послами двохправителів перемир'ям було покладено край цьому угорсько-візантійськомуконфлікту23.
Конкретнадатування цієї війни надзвичайно спірна, в історіографії зустрічаються в рівнійміру її датування 1150, 1151 і 1152 роками. Для встановлення часуугорського походу Мануїла з цього повідомленого - також і багатьма джерелами -факту ми й повинні робити висновок про те, що під час початку візантійськоговторгнення Геза II вів війну в Галичі. Бо Никита Хоніат розповідає, що підчас нападу Мануїла В«король угорців не перебував у державі, оскількивоював з російськими сусідами В»24. По суті справи, це прояснюється з повідомленняКіннама про те, що василевс після вторгнення в Срем вже почав відступ, колиприйшла звістка: Геза II, успішно завершивши війну з галицьким князем, вирушив звійськом проти імператора25. Віру в одноголосне повідомлення Кіннама і Хоніат вповною мірою підкріплює незалежний від візантійських істориків письменник,німецький хроніст Генріх Мюгельн в своїй фразі: В«... в той же самий час, коликороль Геза був на Русі, грецький імператор Еммануїл прийшов до Угорщини В»26. Заданими російських літописів, угорський король особисто двічі очолював похід наросійську землю проти галицького князя Володімерка (Володимирка): перший развосени 1150 г.27, а вдруге в 1152 г.28 У зв'язку з цим виникає питання: зяким з галицьких походів Гези II збігається за часом вторгнення в УгорщинуМануїла?
1152год29 відпадає на підставі пасажу, що відноситься до однієї з промовконстантинопольського ритора Михайла. Бо ритор Михайло у виголошеній наРіздво 1155 промові, прославляє імператора Мануїла у зв'язку з угорськимпоходом василевса, крім іншого, звертає увагу на наступне: В«Для тогограбіжницького розорення згаданого гепідів [Гези II], внаслідок якогоПаннонія [тобто Угорщина] стала майже порожній і знелюднення, це позначаютьтисячі військовополонених, яких скували за шию, і [король] час, що минув з тихпір, а саме всі чотири роки, був зайнятий приготуваннями, щоб стати готовим довійні В»30. Далі ми побачимо, що тій війні, точніше - нападу, до якого,згідно мовлення, угорський король готувався чотири роки, черга настала в кінці 1154 Беручи це до уваги і відраховуючи від кінця 1154 згаданий ритором чотирирічний термін,стає очевидним, що візантійське вторгнення в Срем не могло відбутися в 1152 р., а, в усякому разі, відбулося в передує цьому час.
[47.l.] Згідно пануючому в дослідженнях погляду, угорський похід Мануїлавідбувся восени 1151 г.31 Підстава для такої точки зору створює один зпасажів Кіннама. Наш історик каже, що після битві на р.. Тарі василевсповернувся в Константинополь, і після цього почав війну проти венгров32.Дослідники, що довіряють Кіннам, вважають, що через повернення ввізантійську столицю відправлення імператора Мануїла в новий похід, скорішевсе, стало можливим тільки в 1151 р. А, оскільки, по суті справи, що випавугорському королю одночасно з візантійським вторгненням похід в Галич російськілітописи відносять не на 1151, а на 1152 р., значить розділяють наведену вище думку займають позицію в інтересах усунення розбіжності між д...
