сті. При досить близьких коефіцієнтахзволоження (1-1,5 в подзолистой зоні і 1-2 в зоні бурих лісових грунтів, за данимиМ.М. Іванова (1948)) кількість вологи, яка впливає на що йдуть в грунтах процеси, взоні гірсько-лісових грунтів значно більше. Активність впливу цих водпосилюється ще й більш високими температурами.
IV період. Процеспереміщення глинистої речовини без руйнування вперше був названий Уден іОбером як процес В«lessivageВ» врезультаті вивчення генезису бурих лісових грунтів. У 1951р Ф. Дюшофур висунувуявлення про лессіваже як процесі, що передує підзолисті процесу, іпід впливом якого формуються грунти, зовні подібні підзолистих, алевнутрішньо відрізняються від них іншою поведінкою колоїдної частини (Зонн, 1966).Подальші дослідження показали, що цей процес має великий ареал. Цейпроцес дозволив по-новому оцінити грунтові процеси, які протікають вбурих лісових грунтах. Т.Ф. Урушадзе вказувала, що під бурими лісовими грунтами вНДР розуміють грунту, в яких інтенсивне вивітрювання приводить до утворенняглинистих мінералів і звільненню заліза без помітного пересування R2O3 і форми перегною типу - В«МюллеВ» (Урушадзе по Евальд іКундлеру, 1987).
І.М.Антипов-Каратаєв (1947) відзначав, що найбільш повні аналітичні матеріалипредставлені для бурих лісових грунтів Швеції (Лунбланд), Швейцарії (Пальманн іін), Югославії (кепкують); менш повні дані є для бурих лісових грунтівВеликобританії та інших країн. Це дало підставу І.М. Антипову-Каратаєвавважати, що питання про самостійність типу бурих лісових грунтів цілком вирішене. Такожвін вказував, що в деяких країнах (США, Великобританія, Швеція, Румунія,Югославія) бурі лісові грунти межують з підзолистими грунтами і, з іншогобоку, переходять в червоноземи (США, Угорщина, Румунія, Югославія). На основіцього він приходить до висновку: В«... таким чином, стає зрозумілим, чомудеякі дослідники розглядають бурі лісові як підтип підзолистих грунтів,а інші підтип як підтип сірих лісових грунтів В».
Отже,знадобився ряд років, щоб тип бурих лісових грунтів отримав визнання, але лише вкордонах південних гірських країн Криму і Кавказу, і на Далекому Сході. І.М.Антипов-Каратаєв взагалі обмежував їх поширення районами зісередньорічною температурою 7-11оС і річною сумою опадів 500-1200мм.
Алевелика кількість робіт про лісових грунтах показало, що ареал розвитку бурих лісовихгрунтів значно ширше, ніж передбачалося раніше. Вони були виділені в Західній таСхідної Грузії (Тарасашвілі, 1939, 1956), Північної Осетії (Зонн, 1950),Карпатах (Вернандер, 1951), на Малому Кавказі (Салаєв, 1966). Так само вони булиописані на Сахаліні (Петров, 1947; Івлєв, 1968) і в Середній Сибіру. Пізнішепідтвердили можливість про поширення бурих лісових грунтів у більш холоднихобластях Росії. Бурі лісові грунти стали виділяти під темно-хвойними лісами наКавказі, в Карпатах, а так само в більш континентальних областях - на Уралі(Фірсова, 1968), в Саянах (Вишнякова та ін, 1968; Смирнов, 1966, 1970), наАлтаї (Градобоев, 1955, 1958; Ковальова, 1974) і Кузнецькому Алатау (1966)(Огородников, 2004).
Звернемосядо питання про поділ гірничо-лісових бурих грунтів. Л.І. Прасолов (1929) напідставі польових спостережень в Криму виділив два головних підтипи бурих лісовихгрунтів, один з яких він визначив як опідзолені різновид чорноземів.
Нанараді з картографії та номенклатурі грунтів в 1950р. (Вадковський, Єрохіна,Фрідлад, 1950) було прийнято поділ типу гірничо-лісових бурих грунтів на п'ятьпідтипів: опідзолені, ненасичені, насичені, остаточно-карбонатні ідернові. І.П. Герасимовим з використанням загальних принципів систематики СРСРбула розроблена основна система поділу бурих лісових грунтів в ЦентральнійЄвропі (Огородніков, Чіторкіна, 2004).
Бурілісові грунти досі досліджуються і знаходяться нові території зрозповсюдження. Так, у 2006 р. Н.М. Костенко і В.І. Ознобіхін досліджувалибурі лісові грунти Хабаровського краю і Єврейської автономної області; Л.Н.Пуртова і М.П. Зімін (2007) працювали з бурими лісовими грунтами півдня ДалекогоСходу для встановлення впливу на них фітогенние полів.
Отже,історія вивчення бурих лісових грунтів розтяглася на досить широкий період почасу. Спочатку бурі лісові грунти не мали чіткого ареалу розповсюдження,а питання про самостійність типу бурих лісових грунтів багато дослідників невизнавали. Це багато в чому затримало розвиток поглядів на різноманіттяпрояв форм грунтоутворення в одних і тих же зональних біокліматичнихумовах.
Ряддосліджень бурих лісових грунтів радянськими грунтознавцями дав можливість виділеннюїх у самостійний тип. Їх стали виділяти під певною рослинністю івідповідно до певними кліматичними умовами. Також була відзначенаповсюдна закономірність сусідства з підзолистими грунтами; та досить частосеред бурих грунтів виділяли опідзолені різновиди.
Згодомзнання про бурих лісових грунтах узагальнювались, що дозволило остаточно виділити їхв самостійний генетичний тип, а так само виділити характерні процесигрунтоутворення, властиві цим грунтам. Завдяки численнимдослідженням бурі лісові грунти стали виділяти практично повсюдно, навіть вбільш холодних кліматичних умовах. Це призвело до того, що бурі лісовігрунту або буроземи зараз вважаються найпоширенішим видом лісових грунтів.
2. Умовиформування бурих лісових грунтів
2.1 Поширеннябурих лісових грунтів
Бурі лісові грунти -найбільш характерні представники грунту буроземно-лісових областей - неутворюють суцільної зони (рис. 1). Бурі лісові грунти широколистяних лісівпоширені в помірно-теплих і вологих приокеанічних областяхсуббореального пояса в Західній, і Середній Європі, в США, і на Далекому Сході.
В Євразії та США восновному бурі лісові грунти приурочені до північного не тропічний(Ксеротерміческому) поясу (Герасимов, 1945), а в межах цього поясу - довологою фації. На заході Євразії буроземи займають область, що знаходиться під впливомвологого морського (Атлантичного і Середземноморського) клімату; в більш континентальнихумовах Європейської рівнини і Західного Сибіру область поширення бурихлісових грунтів переривається, щоб знову з'явитися в зв'язку із збільшенням кількостіопадів, що випадають в межах гірських країн - Паміро-Тяньшанская іАлтайський-Саянське. Потім, після перерви в Забайкаллі, бурі лісові грунти зновуз'являються в південних частинах Далекого Сходу з його мусонним кліматом.Природно, що в кожній гірській області грунту несуть свої особливі провінційніриси, але загальний напрямок грунтоутворення все ж залишається єдиним(Ліверовський, 1986).
Західна буроземно-лісоваобласть в межах колишнього СРСР займає невеликі площі на південно-заході і півднікраїни. Вона включає частину Середньо-Дунайської низовини і Карпатський гір,масив Кримських гір, північний і невелику частину південного схилу ВеликогоКавказького хребта.
Східнабуроземно-лісова область, виділена на сході країни, включає обширніміжгірські і передгірні рівнини - Зейско-Буреінской, Биробиджанский,Уссурійську-Ханкайскую (Афанасьєва та ін, 1979). Бурі лісові грунти в межахДалекого Сходу так само формуються на території Пріханкайской,Середньо-Амурської, Амуро-Зейской рівнин і на передгір'ях Сахаліну (Івлєв та ін,2001).
В результаті розвиткугрунтових досліджень в Сибіру виникло питання про те, що до типу бурих лісовихгрунтів можуть бути віднесені і деякі лісові грунти Уралу, Саян і Забайкалля.
Таким чином, натериторії колишнього СРСР бурі лісові грунти формуються в передгірних і гірськихрайонах Карпат, Кодр, Криму, Кавказу, Середньої Азії, Алтаю, Уралу та ДалекогоСходу (Урушадзе, 1989). Розглянемо ці райони поширення більш докладно.
Східні Карпатиявляють собою фізико-географічну провінцію Карпатської гірської країни,яка входить в альпійську складчасту систему. У грунтовому покриві СхіднихКарпат переважають бурі лісові грунти, які утворюються в умовах м'якого вологогоклімату на продуктах вивітрювання твердих порід під буковими...
