ків в єдину безперервну екологічну освітнютехнологію - основа формування і розвитку екологічної культури населення регіону.Що власне і декларується Концепцією сталого розвитку в "ПорядкуXXI століття ". Але ми стикаємося з абсолютно російським підходом, відомчим.Проблематикою, системним аналізом зазначених проблем займаються в основній масідва окремих, часто роз'єднаних спільноти: педагогічна громадськість тадослідники проблем і питань сталого розвитку. Добре відомо, що Концепціясталого розвитку носить рекомендаційний характер і щодо кожної конкретноїкраїни, місцевого співтовариства вона повинна і має свої особливості, свої місцеві пріоритети.Механістичний перенесення того успішного досвіду, який вже є, до прикладу, вБразилії чи Коста-Ріці абсолютно неможливо перенести в Росію без глибокого аналізуі обдуманої, обгрунтованої адаптації. Всякі спроби такого перенесення приречені нетільки на неуспіх і дискредитацію самих основ Концепції сталого розвитку, алетягнуть за собою вельми серйозні соціально-політичні проблеми. Що також вжеможна продемонструвати на конкретних прикладах російських "екологічних громадськихрухів ", коли їх дії вступають у конкретні протиріччя з місцевимипотребами розвитку, в тому числі і розвитку громадянського суспільства. Не можна виключати,що такий, привнесений ззовні, що виключає запити місцевого співтовариства, досвід провокуєі створює негативне ставлення великий громадськості країни до участі в різних"Екологічних ініціативах". Що в першу чергу позначається на вихованніу населення країни і без того відчуває певні труднощі, почуттів абовідкритої пасивності, або вираженого протесту у відношенні до влади, намагаються,якими б то не було методами протверезити адептів механістичного перенесення"Західного типу сталого розвитку". Формальне, однобоке сприйняттяекологічного знання, без урахування його участі в геополітичних питаннях по великомурахунком властиво сучасному російському освіті, яка впродовж рядуроків відчуває проблему розриву природно-наукових і гуманітарних знань. І результатицього розриву самим безпосереднім чином впливають на формування не тільки НЕО,але і на формування екологічної політики країни в цілому.
Важливий аспект проблеми НЕОвідображено у роботах Г.В. Мухаметзянова, A. M. Новікова, М.М. Нечаєва, Н.М. Таланчук,Н.Ш. Валєєва та ін, в яких концепція безперервної професійної освітиособистості визначається як умова її соціалізації і професіоналізації. Однак іцей вельми істотний для сучасного російського освіти і сучасногоросійського суспільства питання також підноситься дуже однобічно. Без урахування переходусвіту і, відповідно, країни активно включається в процеси глобалізації, до постіндустріальногосуспільству. Що саме по собі вимагає переходу до концептуально іншому рівню підготовкифахівців. Сьогоднішній і завтрашній рівень це система підготовки пара - і транспрофессионалов,мають навички та методології рішення відповідно як стандартних так і унікальнихзадач. І в процесі такого навчання питання формування екологічного мисленнязаймають ледь не найголовніше місце. Однак і тут думки, дослідження, методологічнірозробки роз'єднані і використовуються не в міру необхідності їх впровадження, а пофактом близькості до системи. Тому ситуація, при якій в одному регіоні або навітьмісті, можуть проходити науково-практичні конференції за темами НЕО, утвореннюдля сталого розвитку та реформи освіти в країні/регіоні приймає характерНЕ анекдотичності, а цілком реальної події. При цьому відповідно, рішенняі резолюції можуть бути діаметрально протилежними. Якщо ж до цього фону додатичисленні аналогічні заходи суто гуманітарного напрямку з питаньбудівництва громадянського суспільства (в яких питання екології посідають одне звизначальних місць), молодіжної політики, територіального розвитку країни, конференціїі з'їзди громадських організацій і рухів, то стає зрозумілим та різноплановаСереда, в якій стає практично неможливим створити що або реальне таконструктивне. У підсумку, готуються і реалізуються правові акти, федеральнізакони, які не тільки часто суперечать один одному, але й суперечать основнимцілям і завданням, заради яких власне і розроблялися. У сфері НЕО це стосується,наприклад, Законів "Про навколишньому середовищі", "Про ООПТ", "Проосвіту ", Бюджетного Кодексу РФ, не рахуючи підзаконних, відомчих актів,і законів місцевих органів самоврядування. На сьогоднішній день основними, що вже відбулисяпроблемними об'єктами цілісної колись системи екологічної освіти та просвіти,стали ботанічні сади, біостанції та інші структури, призначені для вивченняоснов екологічних знань в безпосередньо природному середовищі. Призначені спочаткуна проведення просвітницької роботи серед найширших мас населення. Призначенідля здійснення тієї самої всебічної аналітичної роботи з вивчення взаємозв'язківі взаємодії людини-суспільства-природи. Чи можна говорити про ефективність якоїабо навчальної роботи, якщо в її процесі виключений експеримент? Дослідження? Аджедостовірно доведено, що ефективність радянської системи освіти в окремихблоках знання, повною мірою залежала від наявності та можливостей того чи іншого навчальногозакладу забезпечити повноцінну практичну роботу. Це стосувалося знань фізичногоблоку, хімічного блоку, де реалізація практичної роботи можна було і досягалосяшляхом впровадження спеціалізованих кабінетів, забезпечених в тій чи іншій міріобладнанням, реактивами, необхідною інфраструктурою (підведення газу, води до парт).Сучасне західне утворення немислимо без надзвичайно розгалужених мереж біостанційі ботанічних садів. Досить сказати, що мережа біостанцій університетів СШАперевищує 400 територій. В Європі налічується близько 400 ботанічних садів. Іце, не рахуючи національних парків та інших аналогічних, суто заповідних територій.У Росії також знайти подібні приклади. Одні з визнаних на сьогодні вузів Московськийдержавний університет, Казанський державний університет мають аналогічну,потужну колись, інфраструктуру. Чи не цим пояснюється, крім усього іншого, івизнаний рівень підготовки випускників цих вузів?
Виходячи з вищесказаного, вжене стає таким "безневинним" обгрунтування теоретичних передумов поформуванню "педагогічної вертикалі НЕО у вигляді: дитячі дошкільні установи- Школа - коледж (технікум) - вуз - фундаментальну наукову освіту. Представляється,що центральною ланкою в цьому ланцюжку є вуз, особливо, класичний університет ".При цьому основними ресурсами, які, нібито, повинні забезпечити ефективну реалізаціюНЕО, позначені виключно "навчально-наукові лабораторії, музеї, комп'ютернікласи університетів ". Але де місце польової практики школярів, студентів?Де в цій "вертикалі" місце для ознайомлення з природними явищами іоб'єктами для дошкільнят чи старшого покоління, аж до пенсіонерів і людейз фізичними вадами здоров'я? Де просвітницька робота з великими масаминаселення? У музеях, із замкнутими в обмеженому просторі опудалами і експонатамипід склом? А може ми говоримо про наростаючу останнім часом "віртуалізаціїприродничо-наукової освіти ", замінюючи похід у ботанічний сад або зоологічнийпарк, на особливо охоронювану територію регіонального значення, знайомства з реальнимивченими-біологами, працюючими в реальній сфері збереження біорізноманіття даногоконкретного регіону віртуальним туром за екраном монітора в задушливому класі/аудиторії?Так і спливає злегка видозмінена класична фраза: "Це ж як треба ненавидітисвоїх учнів, щоб, навчаючи і прищеплюючи основи екологічних знань, позбавити їхбезпосереднього знайомства з природою? "
Важливим видається і такийаспект даної проблеми, що в останні роки у вирішення екологічних питань"Кинулося" багато дилетантів (Г.Л. Ритов, 2007), які навіть проголосилигасло "дебіологізаціі" екології! Це абсолютно не припустимо, бо не можнатільки одну екологічну науку ("соціальна екологія") прирівнювати добільш загальному поняттю "екологія", що, на жаль, намагаються зробити, утому числі і в межах одного регіону, багато громадських організацій екологічноїспрямованості в силу або фінансови...
